Папа заохотив спільноту Шотландської Колегії наслідувати мучеників та ісповідників своєї батьківщини

«Ми також живемо в час мучеництва та культури, вороже наставленої до Євангелія», – зазначив Папа Франциск, приймаючи у четвер, 14 квітня 2016 р., спільноту Папської Шотландської Колегії з нагоди 400-річчя її перетворення у семінарію для приготування священиків.

Історія цього закладу розпочалася у 1600 році, коли Папа Климент VIII відкрив у Римі колегію, завданням якої було подбати про католицьке виховання шотландських юнаків, позбавлених такої можливості на батьківщині після того, як там розпочалися переслідування Католицької Церкви. У 1616 році група юнаків, під натхненням мученицької смерті святого Джона Оґільві, який займався підпільним душпастирством, постановили, що повернуться до Шотландії як священики, щоб проповідувати Євангеліє.

«Мучеництво святого Джона Оґільві, – зауважив Святіший Отець, – смертний вирок проти якого мав на меті змусити замовкнути католицьку віру, виявся, натомість, спонукою для її поширення та захисту права Церкви залишатися у єдності з Петровою Столицею. “Так”, проголошене чотириста років тому шістнадцятьма юнаками, було промовистим не просто з огляду на їхні добрі наміри, але, радше, тому, що вони були наполегливими та старанно готувалися, повернувшись до Шотландії, долати труднощі, які їх очікували, не зважаючи на те, що це могло привести також і їх до мучеництва».

Звертаючись до спільноти колегії, Папа сказав, що ця зустріч є свідченням того, що «завдяки Божій благодаті, мучеництво святого Джона та сміливість цих шістнадцяти мужів» принесли рясні плоди. «Також і ми, – додав він, – живемо в період мучеництва, живемо серед культури, часто ворожої до Євангелія. Закликаю вас керуватися таким самим духом жертовності, який мали ваші попередники».

Глава Католицької Церкви закликав вихованців колегії наслідувати «любов до Церкви і до Шотландії», рішучість у покликанні та самопожертві, згадуваних побратимів з XVII сторіччя, дбаючи про те, щоб навчання у Римі дійсно стало для них приготуванням «принести своє життя у цілопальну жертву», щоб також і вони ставали для своїх земляків знаком того, «що Бог завжди з нами, а Його милосердя перебуває навіки».