Колишній мусульманин: Основи ісламу сповнені насильства

Колишній мусульманин Набіль Куреши в інтерв’ю Relevant Magazine розповів про те, що Коран говорить про насильство і чому мусульмани бувають радикальними.

Набіль Куреши виріс в побожній мусульманській сім’ї. Але в коледжі він почав вивчати доктрини християнства і, врешті-решт, вирішив навернутися в іншу віру.

З тих пір Куреши присвятив себе вивченню християнської апологетики, він багато пише і говорить про іслам і християнство. У своїй останній книзі «Відповідаючи на джихад» Куреши звертається до багатьох важливих питань, які задають християни після нападів в Парижі, Сан-Бернардіно і Брюсселі. Він каже, що хотів допомогти дати людям контекст для розуміння, що ж таке іслам, хто такі мусульмани, що рухає радикальними групами бойовиків ІДІЛ і Боко Харам.

«Якщо ми не зможемо з’ясувати, що відбувається на цьому базовому рівні, рівні понять, я не думаю, що ми здатні виробити адекватну політику з цього питання», – каже Набіль Куреши.

Одне з питань, до якого ви звертаєтеся в книзі – чи дійсно іслам є мирною релігією. Чи не так?

Незважаючи на те, що переважна більшість мусульман можуть бути мирними людьми, коли ви говорите, що «іслам є мирною релігією», то говорите про систему або релігію з моменту її створення. Крім перших 13 років, коли Мухаммед затверджувався як пророк, більше в історії ісламу немає часу, позбавленого насильства. Коли Мухаммед став спроможний вести бойові дії, він почав вести битви зі швидкістю дев’ять штук на рік, поки не помер. А після того, як він помер, мусульмани завоювали одну третину відомого світу: від берегів Атлантики до Індії.

Так, з самого початку ісламської історії, насильство в ній досить сильно присутнє. Так що ж ми маємо на увазі, коли говоримо, що іслам є мирною релігією? Єдино вірним було б значення в сенсі, що іслам якимось чином приносить мир людині, але цей вислів не використовується в цьому значенні.

Але якщо подивитися на Старий Завіт, можна стверджувати, що християнство і юдаїзм так само були досить жорстокими релігіями. Що б ви сказали людям, які кажуть, що християнство теж несе насильство?

Християни, як сила, не воювали ще протягом кількох сотень років після смерті Ісуса. Сам Ісус, коли його несправедливо заарештували, сказав своїм учням опустити мечі, бо «всі, хто візьме меча, від меча і загинуть …» (Мат. 26:52). Ніде в Євангелії ми не бачимо Ісуса з мечем або проповідуючим насильство.

Так що насправді важко сказати, що «християнство жорстоке», якщо не брати до уваги дії хрестоносців або людей, які стверджували, що є християнами, але на ділі не були такими.

Коли справа доходить до ісламу, я не кажу, мовляв, «подивіться, які жорстокі терористи, тому іслам жорстокий». Це було б примітивним міркуванням. Те, що я говорю про основи ісламу – Коран та життя Мухаммеда – вони сповнені насильства. Іслам може бути сформульований і ненасильницькими шляхами, але, щоб зробити це, ви повинні відійти від основ, як це роблять багато мусульман.

Коли справа доходить до християнства, складається зовсім інша картина. Тут трохи проблемним питанням буде Старий Завіт, де Бог велить робити деяке насильство. Його не так багато, як думають люди. Більшість випадків насильства в Старому Завіті не були наказані Богом, а просто були записані. Але там і є кілька боїв, якими командував Бог. Те, що ми бачимо, хоча б в 9 і 11 главах Второзаконня, наприклад, було рішенням суду, Божого суду над невеликою групою людей по відношенню до всіх людей, які тоді існували. Це була лише невелика група, і це було протягом певного часу, і їм було дано 400 років, щоб покаятися.

Це дуже відрізняється від того, що ми бачимо у випадку з ісламом. З ісламом, де немає ніяких обмежень, хто може потрапити під джихад. Це не суд за гріхи, це встановлення переваги ісламу, як ми бачимо в розділі 9:33 Корану. Так що це абсолютно різні ігри в м’яч, особливо якщо ви порівнюєте його з християнством.

Чи не здається вам, що чим сильніше ІДІЛ набирає влади, тим більше мусульман стає радикальними?

О, звичайно. Є тисячі європейців, які збираються до Сирії та Іраку, щоб воювати від імені ІДІЛ. Ми не знаємо точно, скільки, але, за оцінками, понад 5 000 осіб, які не є сирійцями або іракцями, пішли воювати. Чому так?
У своїй книзі я розглядаю той факт, що люди мають широкий доступ до основоположних текстів ісламу. Люди сьогодні дуже легко можуть прочитати Коран. Люди можуть дізнатися про життя Мухаммеда, просто увійшовши в Інтернет. У минулому ви повинні були просити свого імама, вам довелося б їхати куди-небудь в релігійну бібліотеку. Але так як вони тепер сприймають ці речі безпосередньо самі, то і запалюються ними безпосередньо.

Мусульмани на цьому шляху, зіткнувшись з реальністю насильства в ісламі, приходять до вибору з трьох альтернатив. Перше: вони можуть або ігнорувати це насильство, стаючи номінальними мусульманами. По-друге, можуть зненавидіти жорстокість і стати відступниками. По-третє, вони можуть прийняти насильство і стати радикальними віруючими. Всі три ці групи ростуть: радикальні мусульмани, номінальні мусульмани і ті, які залишають іслам, зіткнувшись з його насильницької реальністю.

То що ви думаєте, чи є якась підстава для всіх різних страхів звичайних людей і політиків, які не бажають впускати до своїх країн мусульманських біженців?

Ну, тут полярна реакція. В Америці, наприклад, я бачу дві відповіді. Тут є люди, які кажуть: «Іслам є мирною релігією. Всі мусульмани мирні, люблячі люди. ІДІЛ та інші перекручують іслам і не уявляють мусульман». Мені подобається, що це жаліслива відповідь, але не подобається, як вона ігнорує деякі істини. З іншого боку рівняння стоять люди, які кажуть: «Іслам є жорстокою релігією, тому всі мусульмани становлять загрозу, давайте виженемо їх з країни». Це проблематична відповідь. Це абсолютно безжалісно. Вона не робить відмінностей між людьми і системою переконань. Але така відповідь, принаймні, має справу з правдою про іслам. Тому назва моєї книги – «Відповідаючи на джихад: кращий шлях вперед», адже кращий шлях вперед – охопити як істину, так і співчуття, правду про іслам і співчуття до мусульман.

Якщо ми хочемо знати, як реагувати, якщо ми хочемо зрозуміти ризик для зовнішньої і внутрішньої безпеки, то повинні розуміти реальність. Ми повинні усвідомлювати, що таке іслам в порівнянні з тим, ким є самі мусульмани. В іншому випадку ми просто загрузнемо в цій риториці.

Що християни, як особистості, можуть зробити для боротьби з радикальним ісламом?

Я думаю, що ми можемо почати бути активними. Люди, здається, дуже і дуже бояться мусульман. Але Ісус міг достукатися до людей, навіть якщо це коштувало йому його соціального статусу. Він би звернувся до людей, до яких би інші не звернулися. Ми, як християни, покликані і споряджені, щоб звернутися до мусульман, прийняти їх, щоб подружитися з ними. Ці люди, які стають радикальними, виходять з наших околиць, вони виходять з наших міст. Якщо ми подружимося з ними, обіймемо і полюбимо, то, коли вони будуть боротися з питаннями радикалізації, ми будемо в змозі говорити з ними про це. Це буде великим фактором, що перешкоджає радикалізації.

По-друге, я думаю, що мусульмани, яким дозволили залишитися в якості біженців, кажуть, що християни насправді люблять їх. На Сході серед мусульман набув значного поширення менталітет «ми проти них». Для них жителі Заходу – це християни. Вони бачать християн в поліцейських, військових, дипломатах. Таким чином, всі негативні мотиви і події, що відбуваються на Близькому Сході, все, що робить Ізраїль – це приписується християнству.

Якщо вони бачать християн, які люблять їх і йдуть до них і, можливо, що обіймають біженців, то вони отримують можливість зрозуміти, перш ніж ставати радикальними, що ісламські розповіді про те, хто такі християни, неправильні. Я просто пропоную бути активними. Ми простягаємо руку мусульманам, які приїхали як біженці, вчимо їх мови, навчаємо їздити на машині, розповідаємо про звичаї наших народів. І в цьому, я думаю, ми будемо робити дуже багато, щоб перешкодити прогресу радикального ісламу.

Розмовляла Дарган Томпсон