Свята і велика середа. Слово св. Амфілохія про жінку-блудницю, що помазала Господа миром

Велику радість дарував нам Христос, завітавши в гості до Закхея, бо де Христос гостює і з людьми возлежить, і приймає нашу їжу і пиття, там усе повниться радістю. Хто ж бо з митарів чи блудниць, чи інших грішників не скаже, що се свято і торжество, коли Творець неба і землі входить під митареву крівлю, коли Зроститель хлібів приймає в руки хліб людський, коли Насадитель винограду благословляє вино для спільного пиття? Воістину, свято се і радість ангельського бенкету – бачити, як Владика з рабами, Бог із людьми, Суддя зі злочинцями розділяє спільну трапезу.

Він і разом з фарисеями їжу споживає, і митарів від себе не відкидає, і блудниць допускає, і ханаанянки слово приймає, і з самарянкою бесіду веде, і кровоточивій край одежі подає. Так, бо Він – Цілитель усіх тих пристрастей і недуг, до яких дотикається, Благодійник усіх – злих і добрих, невдячних і беззлобних. Тож і тепер, запрошений фарисеєм, Він увіходить в оселю, досі повну зла. Адже де фарисей – там лігвище лукавства, пристанище гріха, оселя гордині і зверхности.

Однак, незважаючи на те, що дім сей був таким, Господь не відмовляється ввійти в нього, бо як сонце не зазнає шкоди, посилаючи своє проміння в темряву, а навпаки, просвічує її, само ані трохи не затьмарюючись, так і Христос – Сонце Правди – всіляке прокляте і осквернене місце приймає і промінням Своєї благости його нечистоту розганяє, не зазнаючи при тому ані зневаги, ані приниження, ані осквернення задля величі Свого Божества.

Оскільки Господь у Своєму передвіданні знав, що блудниця намірилася прийти в дім фарисея і показати істинний гарячий і полум’яний образ покаяння, то задля сього Він негайно погодився на запрошення господаря, щоб жінка та навчила книжників і фарисеїв відкрито визнавати власні гріхи, показала, як грішникам, обтяженим злочинами, слід умилостивлювати Бога.

Приступивши до Христа, жінка-блудниця омила ноги Його сльозами. Як очима вона зводила багатьох юнаків у блуд, так ними омила сьогодні скверну свого гріха, проливши потоки сліз, сама влаштувавши собі купіль покаяння сльозами. Вона використала сльози як воду, а від Христа прийняла прощення. Вона омила ноги Христові не просто наслідуючи Авраама, що колись омив ноги ангелів, а й перевершивши його. Бо той омив водою і обтер рушником, а вона сльозами омила ноги Ісусові й обтерла волоссям своїм.

І було очевидно, що жінка цілковито навернулася до служіння Ісусові: очі її зверху, немов джерела вод, посилали слізні потоки, а душа, немов підставлена посудина, внизу приймала у себе стікаючі з ніг краплини сліз; волосся обтирало їх, немов рушник, а руки, ллючи миро з алябастрової посудини, помазували божественні ноги, миром земним вшановуючи Миро Небесне.

І Христос, Який не гріх осуджує, а покаянню радіє, не за минуле карає, а на майбутнє увагу звертає, не згадав минулих її злочинів, але вшанував жінку і похвалив її покаяння, оправдання за сльози дарував і добре діло її увінчав.

Молитвами святих отців наших, і святителя Амфілохія, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Амінь.