Папа: Місіонери – слава нашої Церкви!

Слухняність на голос Святого Духа, яка спонукає віддати своє життя звіщенню Євангелія у найвіддаленіших куточках світу. Саме такою є ознака людини, що приймає рішенні служити в Церкві як місіонер, над якою роздумував Папа Франциск, коментуючи під час ранкової проповіді у вівторок, 10 травня 2016 р., розповідь з Діянь Апостолів про прощання святого Павла з пресвітерами Ефесу.

Поклик, який «змушує», поштовх, перед яким неможливо встоятися, щоб посвятити своє життя Христові, а навіть більше, «згоріти» для Нього. Саме це знаходимо у серці кожного апостола, саме таке полум’я палало в серці святого Павла, а також, за словами Папи, палає у серцях «численних юнаків і дівчат, які залишили свою батьківщину, свою родину та пішли в далекі краї, на інші континенти, щоби звіщати Ісуса Христа».

У Діяннях Апостолів читаємо, як святий Павло, усвідомлюючи, що прийшов час вирушити до Єрусалиму, знає, що більше не побачиться з громадою Мілету, з пресвітерами Ефесу, яких він прикликав і які тепер зібралися навколо нього. Вирушити в подорож Його спонукає Святий Дух, Який кликав його звіщати Євангеліє, долаючи труднощі та різні проблеми. І, як зауважив Святіший Отець, цей уривок вказує нам на життя місіонерів усіх епох.

«Вони вирушали в путь, побуджувані Святим Духом. Це покликання! І коли в цих місцевостях, куди вони вирушали, підемо на цвинтар, поглянемо на надгробки, то побачимо, що чимало з них померли молодими, маючи менш, ніж 40 років життя. Адже вони не були готовими до місцевих хвороб. Вони віддали своє життя молодими, “спалили” своє життя. Але я думаю, – сказав Папа, – що вони, в той останній момент свого життя, далеко від батькіщини, від своєї родини, від своїх найдорожчих, сказали: Те, що я робив, було варте цього!».

Як зауважив проповідник, «місіонер вирушає в дорогу, не знаючи, що його чекає». Апостол Павло, вирушаючи у подорож, знав лише те, що Святий Дух йому об’явив, що його очікують «випробування та кайдани». Однак, місіонер, «знаючи, що життя не буде легким», однаково вирушає в дорогу. У цьому контексті Наступник святого Петра заохотив згадати місіонерів, «героїв-євангелізаторів наших часів», чимало з яких вирушили на місії і не повернулися.

«Думаю, – сказав він, – що буде справедливим, коли складемо Господеві подяку за їхнє свідчення. Це справедливо, що ми тішимося тим, що маємо цих місіонерів, які є справжніми свідками. Іноді думаю, якими були їхні останні хвилини, їхнє прощання? Схоже до святого Ксаверія: “Я залишив усе, але воно було варте цього!” Вони відійшли анонімними, деякі стали мучениками, віддаючи життя за Євангеліє. Вони, ці місіонери – це наша слава! Слава нашої Церкви!».

Підсумовуючи, Папа звернувся зі словами заохочення до юнаків і дівчат, які «не почуваються щасливими в культурі споживацтва та нарцизизму»: «Огляньтеся навколо! Погляньте туди, на наших місіонерів! Слід молитися до Святого Духа, Який спонукав їх вирушити в далекий світ, “спалити” життя. Це звучить трохи жорстоко, але життя варте, щоб його прожити. Але треба прожити його добре, “спаливши” у служінні, у звіщенні, у прямуванні вперед».