Папа: священик повинен остерігатися поверхневого ставлення до людей і не намагатися показати «дешеву поблажливість»

Священик не може бути бюрократом: він покликаний стати свідком безмежної любові і ближнім для кожної людини: такими словами Папа Франциск відкрив 16 травня 69-ту Генеральну асамблею Італійської єпископської конференції. Її робота проходить в Залі Синоду у Ватикані і присвячена в цьому році темі «Оновлення духовенства».

Папа Франциск використав образ неопалимої купини, що надихнув його на міркування про священство. Вогонь купини запалює життя священика, уподібнюючи його до життя Ісуса Христа. Як завжди, Папа відштовхувався не від теорій, а від конкретного досвіду: він привів в приклад численних парафіяльних настоятелів, які віддають своє життя парафіянам, і закликав вчитися у них, запитати у них, «що надає смаку їхньому життю, для чого і для кого вони трудяться, яка глибинна причина їх самовіддачі». Папа запрошує єпископів задатися цими питаннями, щоб розробити дієві програми підготовки духовенства. Єпископ Риму наголосив роль Святого Духа в житті пресвітерів і підбадьорив новопризначених італійських єпископів – яких виявилося трохи менше сорока.

Папа зазначив, що багато італійців сьогодні «позбавлені орієнтирів» і «поранені відносинами з іншими людьми», у них не залишається місця для братерства. Тому життя пресвітера повинно бути красномовним свідченням, виділяючись на загальному фоні.

«Як Мойсей, він наближається до полум’я і дозволяє йому спалити свої амбіції щодо кар’єри і влади, спалити спокусу ‘побожності’, що замикає в релігійній ізоляції і має мало спільного з духовністю».

Бог сказав Мойсеєві зняти взуття, тому що він стоїть на святій землі. За словами Папи Франциска, священик ходить по землі «босим», тому що вважає її святою незважаючи на безліч слабкостей, що розхитують людську душу. Священик сам повинен пам’ятати, що він подібний до зціленого Ісусом паралітика, і він покликаний остерігатися холодності й твердості, але в той же час і поверхневого ставлення до людей, не намагатися показати «дешеву поблажливість».

«Єлеєм надії і розради потрібно зробитися для кожного, дбайливо розділяючи самотність і страждання. Оскільки священик приймає рішення більше не жити для себе, у нього не повинно бути планів, які послужать відмовкою. Щоранку він вручає Господу свій час, щоб зустрічатися з людьми і служити для зустрічі. Отже, наші священики – не бюрократи, не безіменні чиновники установи. Вони не є службовцями і не керуються критеріями продуктивності».

Серце священика б’ється в унісон з бідними, він йде в ногу з ними, «стаючи багатшим від спілкування з ними». Він не ганяється за почесними званнями і не вимагає нічого, що виходить за рамки насущних потреб. Він не прив’язує до себе людей і веде простий спосіб життя.

Для кожного священика важливо відчувати себе частиною «певної громади, з якою він розділяє шлях», – таким чином він оберігає себе від «ізолюючої самореферентності». «Коли твій човен починає швартуватися на нерухомій пристані, пливи на глибину!» – Процитував Папа слова бразильського єпископа Елдера Камара. Пресвітер не тільки покликаний до місії, але він за самою своєю конституцією є місіонером.

Папа застеріг священиків від «клерикальної заздрості» і попросив прагнути до єдності, яка є одним з імен милосердя. Святіший Отець сказав, що йому боляче дивитися на пресвітерів «розважливих, які ніколи не ризикують». Священик – це «людина пасхальна», з поглядом, спрямованим до Царства Божого, до якого прямує людська історія.