Слово Митрополита Львівського на свято Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа
Слово Митрополита Львівського
на свято Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа
Ді 1,1-12; Лк 24,36-53.
Доброчесні отці,
Достойні богомольці,
приємно бачити вас зібраних на молитві у церкві. Ви прийшли сюди тому, що розумієте вартість та необхідність молитви, тобто, спілкування та життя з Богом. Хто щиро молиться до Господа, така душа напевно не загине! У кого коріння молитви глибокі, таких осіб дерево життя з Богом дуже міцне! Бо, чим глибше дерево запускає коріння у землю, тим сильніше воно опирається бурі, зливам, сніговіям й усякій стихії.
Не знайдеться особи, яка не бажала би бути щасливою? Хоч, здогадуємося, люди по-різному розуміють значення та суть щастя. Справжнє означення щастя, стверджується такими словами: постійне посідання безконечного добра. У цих словах міститься уся філософія, бо кожне слово несе у собі велике значення. Постійне – не включає жодної зміни, навпаки, підтверджує незмінність, тривалість, без жодних небезпек на зміну. Посідання – володіння особою даним станом, «я», що обіймає гарний стан, не хтось інший, бо цьому «я», мені дуже залежить, щоб стати володарем добра. Безконечне – те, що не закінчиться, те, кого ніхто й ніщо не може перевершити, без жодного обмеження, без кордонів.
Добро – як брак зла, несумісність поганого, а повна присутність позитиву, краси, неперевершеного захоплення, насолода тощо. Щастя – моє я, саме воно, завжди і без усяких змін у вічності прямує, щоб здобути, посісти найбільше щастя, яким є Господь, наш Творець й Спаситель. Кожна людина бажає вічно жити, не хоче вмирати і ми до цього прямуємо, але через тимчасовий сон, що називається смерть тіла.
У свято Вознесіння Господнього пригадуємо про те, що Ісус Христос, який помер на хресті, не залишився на ньому, лише, був покладений у гріб і теж, не залишився в гробі, бо воскрес, відразу, третього дня, оживив мертве тіло – невмирущим, завжди вічним живим духом. Він про це багато разів усно заявляв своїм учням та присутньому народові, але люди цього не розуміли, не приділяли уваги. Подібно, мало мислить жива людина про те, що вона призначена до вічного життя через необхідне вмирання тлінного тіла, бо інакше не постане вічно живе духовне тіло. Читання із апостольських Діянь та євангелісти розповідають коротко про те, як Ісус Христос возносився на небо в очах присутніх апостолів та осіб, що були з ними. Натомість, Христового воскресіння ніхто не бачив, лише, залишилися німі свідки: плащаниця, полотно з голови, що лежали в порожньому гробі, відвалений камінь. Так, були ангели при гробі, які стверджували про Ісусове воскресіння та перелякана сторожа, яка не знала, що діяти, бо Христа в одну мить не стало у гробі. А після того Ісус Христос сорок днів приходив до учнів, розмовляв з ними, навіть їв, повчав та давав настанови перед своїм вознесінням на небо. Спаситель переконував присутніх, що вони приймуть Святого Духа, чого ті ще не розуміли й не могли второпати.
Сорокового дня усе відбувалося просто: Господь з присутніми простували дорогою аж до Витанії, Ісус розмовляв з учнями, говорив про одягнення в силу з висоти, благословив їх і спокійно став підноситися вгору. Вони остовпіли, ніколи такого не бачили, щоб людина без допоміжного апарату, без жодної техніки, підносилася вгору. Учасники такого видива, вознесіння Христового, завмерли, коли побачили, що Господь піднімається вгору, навіть, не зуміли сказати жодного слова, лише стояли, вдивляючись у небо. Мабуть, хотіли хоч на мить побачити його, але це уже було не здійсниме.
Ісус відійшов до свого Отця, до небесного дому, до вічного благородного життя, увійшов у щастя, де очікує нас. Хмара, як Божа сила, забрала його; це – символ неба, це – запорука іншого життя з Богом. Син Божий не хотів залишити учнів сумуючими, лише сказав їм: «Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти» (Лк 24,49).
За кілька днів апостоли були одягнуті Святим Духом, отримали відвагу й силу безстрашно проповідувати слово Боже. Відомо, що усі апостоли померли мученицькою смертю, але відвагу до цього давав їм Дух. Отримали завдання, щоб діяти, не боятися, не ховатися, не стояти, а бути відважними свідками Христа, говорити про нього, як про Бога, кого вони особисто пізнали. Апостоли та їх наслідники розповідають про це до наших днів, щоб жити по-християнськи та не забути про наступний прихід Ісуса, щоб в славі судити живих та померлих. Господь прибуде з ангелами, щоб проголосити справедливий вирок усім народам та кожній людській особі. Учні повернулися в Єрусалим наповнені радістю, їх стан змінився, вони славили та вихваляли Бога. Господь дарував апостолам пізнання другого свого приходу (див. св. Ів. Золот., Бесіда II на Ді п.3).
Спаситель поставив завдання своїм учням: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав…» (Мт 28,19). Завдання божого люду: готуватися, щоб гідним християнським життям зустріти Господа.
Хай пресвята Богородиця виблагає нам мудрості, щоб ми гідно верстали наше життя й знайшлися у вічності серед праведних людей.
+ Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ
Храм Вознесіння ГНІХ (Левандівка) 9 червня 2016 р.Б.
About The Author
