Важкі питання. Чи можна сказати, що дитина приймає Причастя ще в утробі матері?

ПИТАННЯ:

Чи можна сказати, що дитина приймає Причастя ще в утробі матері і, не отримавши хрещення, ще до народження з’єднується з Христом?

ВІДПОВІДЬ:

З самого моменту зачаття дитина, яка розвивається в материнській утробі, є окремою, самостійною особою, наділеною своєю власною душею. Душу, початок життя, людина отримує в момент зачаття безпосередньо від Бога. Любов Бога не робить відмінностей між дитиною в материнському лоні і вже народженою людиною, молодою, зрілою чи літньою. В кожній людині Бог бачить відбиток власного образу, подоби і відображення Образу Свого Єдинородного Сина, що Його «обрав нас перше заснування світу, запланувавши нас усиновити для Себе за вподобанням волі Своєї, на хвалу слави Своєї» (Еф. 1,4-6).

Говорячи про Таїнства щодо ненародженої дитини, слід згадати про те, як Учительство Церкви відповідає на питання про її спасіння. Для цього можна звернутися, наприклад, до документа Міжнародної богословської комісії «Надія спасіння нехрещених немовлят» 2007 року.

Як відомо, традиційна теологічна думка вдавалася до теорії лімбу, що розуміється як стан, в якому перебувають душі нехрещених немовлят. Згідно з цією думкою, з одного боку, вони виявляються позбавленими блаженного споглядання Бога, але з іншого боку, не зробивши ніяких особистих гріхів, вони не терплять ніякого покарання.

У документі Міжнародної богословської комісії робиться спроба більш глибокого аналізу долі нехрещених немовлят, при цьому він посилається на Катехизм Католицької Церкви, виданий в 1992 році. У ньому теорія лімбу вже не згадується. Згідно Катехизму, Церква довіряє нехрещених немовлят милосердю Божому, а бажання Бога спастит всіх людей дозволяє сподіватися на особливий шлях спасіння для нехрещених немовлят. Таким чином, ці діти можуть бути спасенні й удостоєні вічного блаженства. Але це не скасовує необхідності хрещення немовлят. У 79-му параграфі документу Міжнародної богословської комісії стверджується, що «Церква не має знання щодо спасіння нехрещених немовлят», і хоча вона святкує невинно убієнних Вифлиємських Немовлят, доля інших нехрещених дітей їй «не відкрита».

Потім – в 82 параграфі – звучить нагадування про те, що сила Божа «не обмежується Таїнствами … Бог здатний дарувати благодать Хрещення без здійснення Таїнства». Однак все це стосується тих випадків, коли здійснення Хрещення виявляється неможливим.

З самого першого моменту людського життя «в ній розкриваються шляхи благодаті. Кожна людина народжується з уже прийнятою Самим Христом людською природою і кожен повсякчас перебуває з Ним в певному явному або неявному зв’язку, в різному ступені єднання». Ці слова належать до всіх немовлят, а не тільки до тих, чия мати причащається святих Тайн. Але 97- й параграф документу робить важливе уточнення: «Апостол Павло вчить, що невіруючий чоловік освячується віруючою дружиною, діти їх святі (1 Кор. 7,14). Так стає зримим, як святість, яка перебуває в Церкві, поширюється на тих, хто в зв’язках людського спілкування, сімейних узах чоловіка і дружини, спілкуванні дітей та батьків перебуває поза її видимих кордонів». Апостол Павло має на увазі, що подруги і діти віруючих християн мають певний стосунок до приналежності до Церкви і спасіння в силу самих сімейних уз. Сімейний зв’язок вже ніби вводить в Завіт.

Однак все вищесказане не стосується сакраментального рівня. Як ми знаємо, існує «звичайний» шлях здобуття благодаті – Таїнства – і «надзвичайні» шляхи, яких у Господа, безсумнівно, багато, і ми про них не знаємо.

Звичайно, факт приналежності до християнської сім’ї та прийняті батьками Таїнства в певному сенсі вводять в спілкування з Богом. Однак для єднання людини з Христом необхідно персональне залучення до Нього за допомогою Хрещення та інших Таїнств. Тому в сакраментальному сенсі можна говорити про те, що дитина в силу особливого фізичного єднання з матір’ю в утробі приймає Причастя, яке приймає мати. Зрозуміло, мати, яка очікує дитину, не може не думати про неї під час Причастя, і певним чином можна сказати, що і дитина долучається до цієї благодаті, – але те ж саме можна сказати не тільки про дитину в її утробі.

Про прийняття ж Причастя в сакраментальному сенсі не можна говорити, тому що мова йде про дві різні особистості, кожна з яких долучається до Бога за допомогою особистого акту віри. Дитина з’єднується з Христом у Таїнстві Хрещення, і хоча саме немовля ще не в змозі вимовити акт віри, воно приймає Хрещення по вірі Церкви.