23 червня вшановуємо пам’ять жертв розстрілів в’язнів у тюрмах Західної України
75 років тому, з початком наступу нацистів, радянська влада знищила у в’язницях на окупованій у 1939-му році території понад 20 000 людей.
З початком радянсько-німецької війни 22 червня 1941 року тюрми, що були переповнені політичними в’язнями, стали гострою проблемою для радянської влади. Особливо – у прифронтовій зоні.
Радянська влада “вирішила” цю проблему у характерний для неї спосіб. Перші розстріли в’язнів почалися у тюрмах Західної України вже 22 червня. Одна із перших найбільш масових екзекуцій відбулася у в’язниці Луцька 23 червня 1941 року. Архівні документи свідчать, що станом на 10 червня у Луцькій в’язниці утримувалося 2 117 ув’язнених: патріотично налаштована молодь, активісти ОУН, священнослужителі, інтелігенція. У доповідних записках начальнику тюремного відділення НКВД зазначається, що 23 червня, у зв’язку з бойовими діями біля Луцька, з-під варти звільнили малолітніх, “указників” і засуджених за незначні, тобто побутові злочини. Всього 84 особи. Решту розстріляли з кулеметів та закидали гранатами. Миколі Куделі пощастило вижити в тому пеклі. Його спогади зафіксовані у матеріалі співробітниці Українського інституту національної пам’яті Лесі Бондарук “Знищення в’язнів у Луцькій тюрмі. 70 років бійні НКВД”.
Знаково, що в перші години війни радянська влада розстрілювала не тільки тих, щодо кого винесла вирок про вищу міру покарання, а й засуджених до позбавлення волі і навіть тих, щодо кого слідство тільки почалося.
У в’язницях Львівщини екзекуції розпочалися 22 червня – першими розстріляли вже засуджених до смертної кари. Із проміжного звіту начальника тюремного відділення НКВД у Львівській області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева розстріляли 2 072 особи. 26 червня затвердили нові розстрільні списки – ще 2 068 осіб вбили впродовж 24-28 червня. До останніх належать й ті, кого радянська влада продовжувала арештовувати після початку наступу Вермахту, навіть не відкриваючи належним чином справ.
“Спочатку застосовували звичну для НКВД практику: індивідуально, у спецкамері, постріл у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано – розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї. А в останні дні – кидали до камер гранати”, – пише історик Ігор Дерев’яний у матеріалі “Розстріли в’язнів в червні-липні 1941 р. Як це було”.
Вже 5 липня 1941 року капітан держбезпеки Філіппов направив наркому Сергієнку доповідну «Про евакуацію в’язниць західних областей СРСР», в якій зазначається кількість розстріляних. У містах Самбір і Стрий тоді Дрогобицької області знищили 1 101 в’язня, у в’язницях Станіславської (тепер Івано-Франківської) області – 1 000 в’язнів, у Ковелі – 194, Дубні – 260, Умані – 767, Перемишлі – 267.
Також розстріли мали місце в Володимирі-Волинському, Тернополі, Чорткові, Кременці. За даними радянських офіційних документів під час так званого «розвантаження тюрем» знищили близько 9 000 ув’язнених. Втім, за оцінками сучасних дослідників, йдеться про понад 20 000 жертв.
Згодом, з просуванням лінії фронту на схід, практика масових розстрілів в’язнів замість їхньої евакуації була застосована в Центральній та Східній Україні.
Пам’ять жертв цього злочину вшановується 23 червня на рівні окремих громад. Український інститут національної пам’яті закликає до загальнонаціонального вшанування та висвітлення теми в засобах масової інформації.
Прес-служба Українського інституту національної пам’яті
About The Author
