О. Андрій Танасійчук представив семінаристам канонічний вимір організації церковної громади на місійних теренах

На місійних теренах, де немає ієрархічних структур УГКЦ, існує три види громад: звичайна місія, місія з опікою над душами і персональна парафія. Про це заявив Протосинкел для Одеського та Кримського екзархатів УГКЦ о. д-р Андрій Танасійчук під час VI практичного спецкурсу з місійного служіння для семінаристів, який цього року ПМВ проводить у Брюховичах.

О. Андрій відзначив, що оргнізаційна структура УГКЦ поділяється на патріаршу територію і позапатріаршу. “Поза українською територію наша Церква розвивається в двох напрямках: перший – місця, держави, єпархії або екзарзати, які очолюють єпископи (Польща, Західна Європа), другий напрямок – території, де немає наших ієрархічних структур, але пристуні наші вірні греко-католики, які підпорядковуються ієрарху місця (Італія, Іспанія, Португалія).
Там, де немає нашого екзарха чи єпарха, – наші вірні підпорядковуються латинському єпископу. Але, треба зауважити, життя вірних, які приналежать до Східних Католицьких Церков, має регулюватися згідно з Кодексом Канонів Східних Церков”, – підкреслив о. Андрій Танасійчук.

Він розповів, що на місійних теренах, де немає ієрархічних структур УГКЦ, існує три види громад: звичайна місія, місія з опікою над душами і персональна парафія.

“Священослужитель, якого відправляють на місії, – це звичайний капелан. Місія завжди є в рамках конкретної латинської парафії. Латинський єпископ каже: у цій парафії утворіть місію. І такий священослужитель УГКЦ для кожної своєї дії – вінчання чи хрещення – повинен просити дозвіл від власного пароха, – зазначив о. Андрій і додав. – Уділення Святих Таїн у тій місії потрібно записувати у парафіяльній книзі латинської парафії. І обов’язково священослужитель повинен записати у книзі хрещень, що цей вірний чи вірна належить до УГКЦ”.

Він відзначив, що звичайний капелан може мати свою каплицю чи навіть церкву, але він обмежений у своїй владі.

“Друга форма організації наших громад – капелан-душпастир місії з опікою над душами. Йому безпосередньо надається грамота. Він прирівнюється до пароха і може бути незалежним”, – зазначив Протосинкел для Одеського та Кримського екзархатів.

Він також зауважив, що звичайна місія з часом може перерости у місію з опікою над душами. І додав, що капелан-душпастир повинен мати власні парафіяльні книги, куди вносити відомості про уділення Таїнств Хрещенння, Миропомазання, Вінчання та ін.

О. Андрій порекомендував майбутнім священикам робити такі записи у парафіяльних книгах пером (бажано синім чорнилом) – для належного зберігання.

Третій варіант громади – персональна парафія. “Це коли місія досягає такого розвитку, що єпископ або на прохання священослужителя, або сам вирішує утворити парафію. І вона стає юридичною одиницею в Церкві”, – зауважив священик.

О. Андрій Танасійчук також представив семінаристам канонічні вимоги до священослужителів, які збираються душпастирювати на місійних теренах, серед яких: вік – від 28 до 45 років, служіння рік чи два на парафії в Україні, відсутність у минулому церковних кар, послух церковній владі, формація у духовних семінаріях УГКЦ, старанне виконання священичих обов’язків, наявність інтелектуальних здібностей, розсудливість, відповідальність, ознайомлення з країною служіння, висока моральність, уміння налагоджувати стосунки з новими людьми, відкритість до діалогу, до інтеграційних процесів та відкритість до співпраці зі священослужителями іншої Церкви.