Ватиканська дипломатія і релігійна свобода

Архієпископ Сільвано Марія Томазі розмірковує про одне з основних прав людини

Ранньохристиянського письменнику Тертулліану, що жив в Карфагені на рубежі другого і третього століть від Р.Х., належить вислів «релігійна свобода» (libertas religionis). Переслідування християн були санкціоновані римською владою, яка вимагала та нав’язувала однаковість культу щодо пантеону язичницьких божеств і імператора. Проте, Тертуліан стверджував, що «вираз людиною віри згідно його переконання ─ це фундаментальне право, привілей по природі».

Ця теза сьогодні є не менш актуальною, ніж в епоху Римської імперії: останнім часом репресії щодо релігійних громад, особливо християнських, надзвичайно посилилися, незважаючи на те, що в публічній культурі така увага приділяється темі прав людини.

75% населення землі живуть в країнах, де вдаються до жорстких обмежень в області релігії. Однак навіть там, де немає офіційної дискримінації, ворожість суспільства призводить до насильства і залякування: до вибухів в церквах під час молитви, тюремного ув’язнення за ложними звинуваченнями у богохульстві, цілеспрямованих вбивств. У всьому світі почастішали утиски з боку влади і ворожість суспільства щодо релігії, і найбільш переслідувана релігійна група – це християни. Невідповідність між принципами, які декларуються міжнародним співтовариством або прописані в конституціях, і їх застосуванням на практиці загострилося. В основі такого становища лежать жадоба влади, яка веде до жорстоких конфліктів, пошук свободи, не пов’язаної з відповідальністю, формування культури, яка втратила зв’язок з природою, а часом і з розумом. Останнім часом суспільство все частіше обговорює тему релігійної свободи, незважаючи на секуляризацію і на ворожнечу до віруючих, і це проявляється в законодавчих процедурах і моніторингу цього права, в плюралізмі суспільства і в розумінні природи людини.

Навіть поверхневий аналіз засобів масової інформації підтверджує актуальність цього аргументу. Європейський суд з прав людини виносить рішення про те, чи доречно вивішувати розп’яття в громадських місцях і кого слід приймати на роботу в церковні установи. Верховний суд США виносить своє рішення про право церков вирішувати, кого їм брати на роботу. Спостерігачі, що стежать за порушенням права на релігійну свободу, працюють у Відні, Парижі та інших містах, конгрес США засновує комісію, яка інформує про ситуацію зі свободою віросповідання в різних країнах світу. Різні католицькі і протестантські організації публікують щорічні звіти.

У міру подальшої еволюції сучасного суспільства в бік ще більшого плюралізму – пов’язаного з міграцією, з проникненням засобів масової комунікації в найвіддаленіші куточки землі і з розвитком міжнародної торгівлі – політичні лідери покликані забезпечити мирне і конструктивне співіснування. Релігія викликає жвавий інтерес серед більшої частини населення планети, і її роль в суспільстві вимагає публічного визнання.

Для повної реалізації людської особистості необхідно поважати її фундаментальне право на зв’язок з трансцендентним. Йдеться про цінності, які людина сприймає як основу своєї гідності і які імпліцитно або експліцитно включають трансцендентний вимір. Якщо не поважати зв’язку людини з кінцевим сенсом її існування, то соціальні та особисті наслідки можуть бути жахливими, як показує історія на прикладі нацизму і комунізму. У той же самий час посилилися суперечки про релігійну свободу, почастішали випадки порушення цього права з боку агресивного секуляризму на Заході або повного його заперечення в країнах з панівною релігією. Яку відповідь може дати християнин на цей виклик?

Перш за все, потрібна послідовна стратегія з протидії секулярній спробі зробити релігію чимось маргінальним і обмежити її сферою приватного життя. Крім цього, треба намагатися переконати громадськість в тому, що є вагомі причини визнання і захисту ролі релігії в умовах демократії заради збереження миру і всебічного розвитку людини і суспільства. Тому присутність Апостольського Престолу в системі міжнародних відносин має протистояти позиції, що склалася в багатьох країнах в результаті утилітарного і недалекоглядного прагматизму, а також відстоювати право на релігійну свободу, яка є ніби «лакмусовим папірцем» для реалізації всіх інших прав. Дипломатія Апостольського Престолу виносить на публічне обговорення те, що сформульовано на Другому Ватиканському Соборі: «Право на релігійну свободу дійсно грунтується на самій гідності людської особистості … Це право людської особистості на релігійну свободу в громадському правопорядку має визнаватися таким чином, щоб воно стало цивільним правом» (Декларація про релігійну свободу «Dignitatis Humanae». П. 2). Католицька Церква виконала довгий шлях до визнання і відстоювання релігійної свободи як права для всіх, і сьогодні немає сумнівів у тому, що Церква ─ послідовний і рішучий захисник цього права.

Зокрема, Апостольський Престіл – завдяки розширенню присутность своєї багатосторонньої дипломатії – піднімає голос на захист тих, хто знаходиться в небезпеці, кому загрожують і чиї права порушуються через те, що вони не належать до релігії більшості. Відстоюючи таким чином право на релігійну свободу, Апостольський Престіл інформує громадськість, виробляє і пропонує обґрунтовані аргументи за скасування обмежувальних законів, які перешкоджають вільному і мирному сповіданню віри. У Раді з прав людини ООН спостерігач Святого Престолу регулярно бере слово, щоб закликати міжнародне співтовариство до активних дій із захисту християн і представників інших релігій, яких переслідують або насильно змушують емігрувати (як, наприклад, відбувається в районах Сирії та Іраку, які перебувають під контролем бойовиків ІДІЛ), а також щоб показати переваги мирного співіснування в умовах релігійної свободи. Гуманітарна допомога громадам, які страждають через вірності своїй релігійній ідентичності, надходить не тільки безпосередньо від католицьких організацій, а й від фондів, пов’язаних з ООН, таких як Управління верховного комісара у справах біженців і Міжнародна організація з міграції, членом якої є Апостольський Престіл, який використовує цей майданчик для інформування про нагальні потреби переслідуваних громад.

Апостольський Престіл із завзятістю і наполегливістю намагається вести діалог з представниками інших релігій і з владою країн, де більшість населення становлять нехристияни, відстоюючи релігійну свободу як універсальне людське право. Шлях діалогу – це кращий шлях. Зустріч з іншим сприяє дружбі і розумінню. У своєму навчанні і справах Папа Франциск керується принципом, що ніхто не повинен бути виключений з діалогу. Він простягає руку іншому, визнаючи, що всі процеси в сучасному суспільстві взаємопов’язані і що спільне майбутнє можна побудувати тільки завдяки діалогу і вмінню слухати один одного. Однак прийняти іншого – справа не з легких.

Право на релігійну свободу як і раніше не здійснюється в тих країнах, в яких громадяни систематично піддаються дискримінації на офіційному рівні. Принцип рівності застосовується не до всіх громадян, а тільки до тих, хто належить до панівної релігії. Релігійні ж меншини обмежені в своїх правах. Візьмемо Близький Схід: якщо така несправедлива юридична система тут не зміниться, то повне зникнення християн в цьому регіоні здається неминучим, а модернізація в цих країнах буде дуже важкою, якщо не неможливою. Очевидно, що повага права на релігійну свободу запобігає спалаху руйнівного насильства.

Ватиканська дипломатія також нагадує міжнародному співтовариству про можливість використання таких ефективних робочих інструментів, як допомога в розвитку за умови дотримання релігійної свободи та – як крайній захід, коли вичерпані всі інші засоби – використання сили, щоб зупинити несправедливого агресора. Вона наполягає на формуванні незалежної і об’єктивної судової системи, яка в деяких країнах, що розвиваються в значній мірі залежить від громадської думки і домінуючих груп, тоді як в інших, більш секуляризованих, державах вона розглядає рівень релігійної свободи як якесь допущення, а не вроджене право кожної людини .

У центрі повинна стояти людина, творець своїх рішень, і для цього необхідна свобода сповідання віри, на підставі якої визначаються релігійна приналежність і відправна точка в міжрелігійному діалозі. Релігії також повинні виходити з вільного вибору людини щодо того, сповідує вона або не визнає ту чи іншу віру. Потрібно продовжувати пошук балансу між правом на релігійну свободу і свободою вираження поглядів, між правами людини і правами громади.

Розвиток громадської культури, глобальний вплив засобів масової комунікації і нинішнє зростання міграційних потоків роблять суспільство все більш плюралістичним, тому перед державами і релігіями встає новий виклик: залишити необхідний простір для свободи совісті та релігійних практик, щоб в атмосфері дружелюбності бачити загальне благо і мир.