Папа: Молитва і віра визволяють із замкненості, спричиненої страхом

Про відкритість і замкненість роздумував Папа Франциск у проповіді під час Святої Меси, яку він у середу, 29 червня 2016 р, очолив у Ватиканській базиліці з нагоди урочистості святих Петра і Павла. Серед співслужителів були 25 новопризначених протягом року митрополитів, які прибули до Вічного Міста, щоб отримати з рук Наступника святого Петра паллій – символ митрополичої влади та єдності з Єпископом Риму. На богослуженні була присутня делегація Константинопольського православного патріархату.

Як відомо, кілька років тому Папа Франциск вніс зміни в обряд накладання палліїв, беручи до уваги їхнє подвійне значення. Тепер, прибувши на святкове Євхаристійне богослуження до Ватикану, ієрархи лише складають присягу вірності Папі, після чого він благословляє паллії та по завершенні Святої Меси вручає кожному з них. Пізніше накладення палліїв на митрополитів в присутності місцевої Церкви здійснять Апостольські Нунції в митрополичих катедральних соборах.

«Головним протиставленням, яке містить Боже слово цієї літургії, є замкненість і відкритість. До цього образу можемо пристосувати також символ ключів, які Ісус обіцяє Симонові Петрові, щоби він міг відкривати вхід до Божого Царства, а не, для того, без сумніву, щоб його закривати перед людьми, як це чинили деякі лицемірні книжники і фарисеї, яким дорікав Ісус», – сказав Папа на початку проповіді, зауважуючи, що читання з Діянь Апостолів говорять на про три «замкненості»: зачинені двері в’язниці, в якій ув’язнено Петра, зачинені двері дому, де спільнота учнів перебувала в молитві та замкнені двері домівки Марії, матері Марка, в які Петро постукав після звільнення.

У цьому контексті, як зауважив проповідник, саме молитва являється немовби «головним виходом», як для спільноти, якій загрожувало замкнутися у собі задля переслідувань, так і для Петра, якого на початку місії, дорученої Господом, вкинуто до в’язниці. Отож, в той час, як Петро був у в’язниці, громада підносила неустанну молитву за нього, і Господь відповів на неї, пославши ангела, що «вирвав Петра з рук Ірода». «Молитва, як смиренне ввірення себе Богові та Його святій волі, завжди є виходом із наших особистих та спільнотних замкненостей», – підкреслив Святіший Отець.

Далі Папа зауважив, що й святий Павло у Посланні до Тимотея, уривок з якого було прочитано, також говорить про свій досвід визволення, втечі від небезпеки, і про те, як Господь давав сили для того, щоб здійснювати діло євангелізації народів. «Але Павло говорить про набагато більшу “відкритість” до набагато ширших горизонтів – до вічного життя, якого він очікує після завершення земного “бігу”. Як же прекрасно бачити, що все життя Апостола – це “вихід” завдяки Євангелію, що воно спрямоване вперед, спочатку для того, аби нести Христа тим, які Його не знають, а пізніше – щоб впасти, так би мовити, у Його обійми», – додав Наступник святого Петра.

Повертаючись до Петрового визнання віри, про яке розповідає святий Матей, Святіший Отець зазначив, що ця розповідь вчить нас, що життя галилейського рибалки, подібно до життя кожного з нас, «відкривається повністю тоді, коли приймає від Бога Отця благодать віри». Таким чином, Симон ступив на «довгу і важку дорогу», яка приведе його до «виходу із себе самого», а вирішальною на цій дорозі є молитва Ісуса та Його повний співчуття погляд після відречення. «Саме тоді, – сказав Єпископ Риму, – Симон Петро був визволений з темниці свого гордівливого і лякливого “я” та переміг спокусу замкнутися перед Ісусовим покликом іти за Ним хресною дорогою».

Отож у світлі розповіді Книги Діянь Апостолів про події після чудесного звільнення святого Петра з в’язниці, Папа вказав на спокусу закриватися у собі через страх. Коли Петро постукав до дверей, з того боку відізвалася служниця, яка, впізнавши його голос, не відчинила, а сповнена сумнівів і радості побігла доповісти господині. Як зауважив Святіший Отець, завдяки цьому можемо відчути «атмосферу страху», в якій перебувала християнська громада, яка залишалася «замкненою у домі, а також замкненою перед Божими несподіванками».

«Страх зупиняє нас, він завжди нас паралізує. Він закриває нас на Божі несподіванки. Ця деталь вказує нам на спокусу, яка завжди присутня у Церкві: замкнутися у собі перед обличчям небезпек. Але також тут є шпарина, через яку може діяти Господь Бог: святий Лука розповідає, що в цьому домі зібралося чимало учнів та молилися. Молитва дозволяє благодаті відкрити вихід: із замкненості до відкритості, від страху до відваги, від смутку до радості. І можемо додати: від поділів до єдності», – сказав Папа, вказуючи на присутність православної делегації та на обряд благословення палліїв, як знаку сопричастя в Церкві.