Папа про працю з молоддю і необхідність розпізнавання

Під час Апостольської подорожі до Польщі з нагоди ХХХІ Всесвітнього Дня Молоді, 30 липня 2016 р., напередодні літургійного спомину святого Ігнатія Лойоли, засновника Товариства Ісусового, Папа Франциск зустрівся із співбратами єзуїтами, які представляли дві провінції цього Ордену в Польщі. У зустрічі, що відбулася в резиденції краківських архиєпископів, взяли участь також о. Федеріко Ломбарді, ТІ, тодішній Директор Ватиканського прес-центру, та о. Антоніо Спадаро, ТІ, Директор єзуїтського часопису «Civiltà Cattolica».

Святіший Отець особисто привітався з кожним співбратом, після чого розпочав розмову у формі діалогу італійською мовою, відповідаючи на поставлені запитання. А отримавши подарунки, перед тим, як попрощатися, він звернувся до єзуїтів із особливим дорученням. Згідно із його бажанням, часопис «Civiltà Cattolica» оприлюднив зміст цієї розмови, що тривала приблизно 40 хвилин.

Зважаючи на контекст, зовсім не дивно, що перше запитання було наступним: «Ваше послання досягає сердець молоді. Як Вам вдається настільки ефективно до них промовляти? Чи можете дати нам деякі поради щодо праці з молоддю?».

«Коли говорю, то мушу дивитися людям у вічі», – відповів Папа Франциск, пояснюючи, що намагається переводити погляд від одного до іншого, щоб усі почувалися включеними у діалог, і це йому виходить спонтанно. Він зауважив, що молодим людям притаманно ставити запитання, вони не соромляться і запитують дуже безпосередньо. «І молодій людині, – сказав Святіший Отець, – слід завжди відповідати правдиво. (…) Вони прагнуть істини, або ж принаймні чіткого: “Я не знаю, що тобі відповісти”. Спілкуючись з молоддю, ніколи не слід шукати відмовок,».

Також, за словами Наступника святого Петра, молодим людям не подобаються абстрактні повчання, а працюючи з ними, слід озброїтися терпеливістю. «Сьогодні один юнак мене запитав: “Що я повинен сказати приятелеві чи подрузі, що не вірить в Бога, щоб вони могли стати віруючими?”. Як бачите, молодь, іноді, шукає “рецептів”. Отож, треба бути готовими виправляти таке наставлення шукання рецептів і готових відповідей. Я відповів: “Дивися, остання річ, яку ти повинен робити, це – щось казати. Починай щось робити, а вже потім він чи вона запитуватимуть тебе про те, як ти живеш і чому”. Отож, слід бути безпосередніми, прямими в істині», – сказав Святіший Отець.

Наступне запитання стосувалося завдань, які стоять перед єзуїтськими університетами, на що перший Папа-єзуїт відповів, що «університет, проваджений єзуїтами, повинен акцентувати на глобальному, а не лише інтелектуальному формуванні, формуванні цілісної особистості». Бо коли університет стає звичайною «академією знань» чи «фабрикою професіоналів», то він зійшов на манівці.

У цьому контексті Глава Католицької Церкви вказав на цінний скарб єзуїтів, яким є духовні вправи, заохочуючи впроваджувати їх також і в академічне середовище. А це, за його словами, означає ризикувати істиною, а не «замкненою правдою, що не підлягає дискусії».

«Правда зустрічі з людьми є відкритою і вимагає, аби дозволити на те, щоб дійсність дійсно нас зачепила. Єзуїтський університет повинен бути також включений у дійсне життя Церкви та країни, що також є дійсністю. Особливу увагу слід завжди надавати знедоленим, захистові тих, які найбільше потребують опіки. І це, добре затяммо, не означає бути комуністами. Це означає по-справжньому бути в контакті з дійсністю. У цьому випадку, єзуїтський університет повинен повністю включатися у дійсність, передаючи, зокрема, соціальну думку Церкви».

Зважаючи на те, що серед учасників зустрічі були нововисвячені священики, Святішого Отця запитали: «Чи маєте якісь поради для їхнього майбутнього?» – на що той відповів: «Майбутнє належить Богові. Найбільше, що ми здатні зробити, це передбачення, а передбачення походять від лукавого духа. Моя порада: священство – це дійсно велика благодать, а твоє священство, як єзуїта, нехай буде орошене тією духовністю, якою ти жив дотепер».

Здавалося, що розмова добігла до завершення. Папі вручили подарунки… Але перед тим, як попрощатися, він вирішив звернутися до співбратів із окремим проханням: «Прошу вас працювати із семінаристами. Насамперед, діліться з ними тим, що ми здобуваємо завдяки духовним вправам: мудрістю розпізнавання. Церква сьогодні потребує зростати в здатності до духовного розпізнавання».

Як зауважив Святіший Отець, деякі програми священичого формування наражають на небезпеку навчити діяти у світлі апріорі суворо окреслених меж і критеріїв, які не беруть до уваги конкретні ситуації, мовляв, «потрібно робити ось так, або не слід цього робити», і все. Потім такі священики зустрічають труднощі в тому, щоб супроводжувати молодь і дорослих.

Чимало людей запитують: «Чи це можна, чи неможна?». А тоді, за словами Папи, багато людей виходять зі сповідальниці розчарованими. Не через те, що священик поганий, але через те, що «він не здатний розпізнавати ситуацію, супроводжувати на дорозі справжньої проникливості».

«Сьогодні Церква потребує зростання у розпізнаванні, в здатності розпізнавання. І, насамперед, священики дійсно цього потребують у своєму служінні. Тому, слід вчити семінаристів та священиків на всіх етапах формування, адже вірні часто звірятимуть їм справи свого сумління. Духовний провід не є виключно священичим даром, але також і мирянським. Це правда. Але, повторюю, слід цього навчити, насамперед, священиків, допомогти їм у світлі духовних вправ зростати в душпастирському розпізнаванні, яке шанує закон, але вміє сягнути глибше. Таким є одне з важливих завдань Товариства Ісусового», – наголосив Святіший Отець.

У цьому контексті Папа пригадав слова відомого єзуїта-богослова Ранера, який казав, що єзуїт повинен бути «мужем з надприроднім нюхом», тобто, мати відчуття як Божого, так і диявольського в тому, що стосується подій життя та історії. «Слід формувати майбутніх священиків не до загальних та абстрактних ідей, які є чіткими і виразними, але до цього витонченого розпізнавання духів, щоб вони насправді могли допомогти людям в їхньому конкретному житті. Слід дійсно зрозуміти: в житті не все є чорним по білому чи білим по чорному. Ні! В житті переважають відтінки сірого. І слід навчити розпізнавати оте сіре», – підсумував він.