Папа: Духовний відчай долається молитвою

Що стається з нашим серцем, коли нас опановує «духовний відчай»? відповідь на це запитання намагався дати Папа Франциск у своїй проповіді, зосередженій на постаті біблійного Йова, яку він виголосив під час Святої Меси в каплиці «Дому святої Марти» у вівторок, 27 вересня 2016 р., вказуючи на важливість тиші й молитви. З нагоди літургійного спомину святого Вінкентія де-Поль, Святіший Отець пожертвував Євхаристію в наміренні сестер вінкентіянок, Дочок Милосердної Любові, які служать в «Домі святої Марти».

У першому читанні розповідалося про праведного Йова, який був багачем і все втратив. Загинули навіть його діти. Він почувається загубленим, але не проклинає Бога. Він переживає «духовний відчай», який виливає перед Богом, «немов син перед батьком», але з його уст не зриваються проклюни.

«Духовний відчай – це річ, яка трапляється з кожним із нас. Він може бути слабшим чи сильнішим… Але всім доводиться переживати похмурий стан душі, безнадію, зневіру, небажання жити, відсутність світла в кінці тунелю, збудження серця, наплив ідей… Духовний відчай – це відчуття, ніби нашу душу розтоптано: здається, що не можу і не хочу жити. “Краще смерть!”, – виливав свою душу Йов: “Краще вмерти, ніж так жити”. Ми повинні зрозуміти, – перестеріг проповідник, – коли наш дух перебуває в цьому стані посиленого смутку, який мало-що не душить нас. Це трапляється з усіма нами, більше чи менше відчутно, але з усіма. Мусимо зрозуміти, що діється в нашому серці».

За словами Наступника святого Петра, у цьому контексті ставимо собі запитання: «А що слід чинити, коли переживаємо такі темні хвилини, чи то з огляду на родинну трагедію, хворобу, на щось, що нас пригноблює?». Хтось, як зауважив він, вважає, що вистачить «взяти снотворне» і «віддалитися від сумних фактів», або «перехилити дві, три чи чотири чарки». Але це «не допомагає». Що слід чинити, «коли приходить духовний відчай, коли стаємо літеплими, подавленими, почуваємося без надії», підказують літургійні тексти.

Папа процитував респонсорійний псалом, в якому чуємо: «Нехай прийде перед Твоє обличчя моя молитва!». За його словами, слід сильно молитися, як це чинив Йов, «взивати вдень і вночі». «Господи, ти вкинув мене в глибоку яму… Тяжить на мені гнів Твій… Нехай прийде перед Твоє обличчя моя молитва!», – це, як зауважив проповідник, молитва, і саме так ми повинні молитися «в найтемніші хвилини», коли почуваємося у відчаї, розтоптаними, але також «виливати свою душу перед Богом, як це чинив Йов».

Далі Святіший Отець звернув увагу на ще один аспект: Святе Письмо розповідає про мовчання друзів Йова. Він зазначив, що коли стоїмо перед страждаючою особою, «слова можуть скривдити». Важливим є бути поруч, дати відчути близькість, «а не виголошувати промови». «Коли хтось страждає, коли людина переживає духовний відчай, – сказав він, – слід якнайменше говорити, але, натомість, підтримувати мовчанкою, близькістю та ласкою її молитву до Отця».

Отож, як підсумував Наступник святого Петра, слід вміти розпізнавати «хвилини духовного відчаю», коли почуваємося «безнадійними», а тоді – «молитися до Господа», як цього навчає 87 Псалом. По-третє, коли наближаємося до особи, що страждає, «чи то з огляду на хворобу, чи від якихось інших терпінь, але перебуває у відчаї», найкращою поставою є мовчання, але «мовчання, наповнене любов’ю, близькість, ласкою». Слід, натомість, уникати промов, «які не лише не допомагають, але можуть скривдити».

«Просімо у Господа, – заохотив Святіший Отець, – щоб дав нам ці три благодаті: благодать розпізнавати духовний відчай, благодать вміти молитися, коли перебуватимемо в цьому стані духовного відчаю, та благодать вміти супроводжувати осіб, які переживають жахливі хвилини смутку й духовного відчаю».