Папа Франциск: душпастир, вірний Господеві, ніколи не буде самотнім у хвилинах випробувань

Добрий пастир – це той, хто слідує за Ісусом, а не за владою, грошима або за мережами зв’язків і, навіть тоді, коли його всі покинуть,і, можливо, йому буде гірко, він ніколи не озлобиться. Про це Папа Франциск говорив на ранковій Святій Месі у вівторок 18 жовтня у каплиці «Дому Святої Марти» у Ватикані.

Коментуючи Друге послання святого Павла до Тимотея, Святіший Отець говорив про труднощі, з якими зустрілись апостоли, як, наприклад, святий Павло на останньому етапі свого життя, коли вони залишаються без засобів до існування, всіма покинуті і змушені, як жебраки, просити милостиню.

«Самотній, усіма покинутий, жертва злоби, просить милостиню, – сказав Папа. – Але ж це той великий Павло, який почув Господній голос, почув поклик Господа! Це той, що подорожував з одного місця до іншого, так багато страждав і зазнав дуже багато випробувань задля звіщення Євангелія. Це він допоміг зрозуміти апостолам, що Господь бажає, щоб і погани ввійшли до Церкви, це той самий Павло, що під час молитви піднявся до сьомого неба і почув те, чого ніхто раніше не чув. Великий Павло, там, у маленькій кімнатці в Римі, чекає, щоб побачити, як закінчиться боротьба в Церкві, що розгорнулась між учнями, які залишилися вірними йому, та тими, для яких найважливішим було строге дотримування закону. Саме так, у самотності, закінчується життя великого Павла: не в образі або гіркоті, але у внутрішньому пригніченні».

Папа Франциск відзначив, що святий Петро та святий Іван Предтеча наприкінці свого життя пережили подібні поневіряння. В пізніші часи те ж саме сталося з Максиміліаном Кольбе, який заснував апостольський рух в усьому світі, а помер у камері табору смерті. «Коли апостол вірний, – підкреслив Його Святість, – він не очікує іншого кінця земного життя, ніж Ісуса». Але Господь завжди поруч, не залишає його і він знаходять в Ньому силу. Папа Франциск, читуючи Євангелію від святого Івана, сказав: «Це закон Євангелія: якщо пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе». Святіший Отець нагадав відомий вислів Тертуліана, який в перших віках християнства писав, що кров мучеників є насінням християн.

«Померти так, як мученики, як свідки Христа означає бути зерном, яке вмирає та породжує нове насіння і наповнює землю новими християнами. Коли душпастир живе саме так, то він не буде засмучуватись: можливо, що він відчуває себе самотнім, але з упевненістю, що Господь поруч із ним. Але коли священик займався іншими речами, а не вірними, наприклад, був прив’язаний до влади, грошей, своїх зв’язків, до багатьох інших речей, то, закінчуючи життя, він не буде самотній, можливо, поруч із ним будуть племінники, які чекатимуть, коли він помре, щоб побачити, що зможуть собі забрати».

Папа завершив свою проповідь, описуючи життя багатьох літніх священиків, які перебувають у будинках для похилих віком людей, і які, незважаючи на свої страждання, і далі є близькими до Господа. «Коли я йду, щоб відвідати притулки для літніх священиків, – сказав Його Святість, – я зустрічаю багато чудових душпастирів, які віддали своє життя для віруючих. Там вони хворі, паралізовані, приковані до інвалідних візків, але на їхніх обличчях – усмішка, бо вони відчувають, що Господь дуже близько до них. Їхні очі сяють і вони запитують: «Як справи в Церкві, а як у дієцезії? Як ідуть справи з покликаннями?» До кінця життя вони цим цікавляться тому, що вони – батьки і віддали своє життя за інших.

Святий Павло був самотній, убогий, став жертвою злоби, його всі покинули, крім Господа Ісуса: «Тільки Господь завжди був поруч зі мною!». Якщо душпастир іде шляхом Ісуса, – а він повинен бути в цьому впевнений, – то Добрий Пастир – Господь, буде поруч з ним до кінця життя.

На завершення проповіді в каплиці резиденції «Святої Марти» у Ватикані Святіший Отець закликав молитись за душпастирів, життя яких добігає до кінця, і які чекають на Господа, щоб Він узяв їх до Себе. Помолитись, щоб Господь дав їм силу, розраду і впевненість, що, хоч вони відчувають себе хворими і самотніми, Господь з ними.