Важкі питання. Чому цей Рік Милосердя називається ювілейним?

ПИТАННЯ: Чому цей Рік Милосердя називається ювілейним? Хто зі Святіших Отців, скільки разів і коли вже оголошував Рік Милосердя?

ВІДПОВІДЬ: У католицькій традиції Ювілей є знаменною релігійною подією. Це рік прощення гріхів і відпущення кари за гріхи, рік примирення між противниками, навернення до Бога і покаяння в таїнстві сповіді; це благодатний час солідарності, надії, справедливості, інтенсивного служіння Богові в радості та мирі з іншими людьми. Ювілейний рік – це перш за все рік Христа Життєдавця, що дарує благодать для всього людства.

Початки ювілейних років сягають Старого Заповіту. Закон Мойсея приписував для єврейського народу відзначати особливий, священний час упродовж усього року: « І вважатимете за святий п’ятдесятий рік, і проголосите волю всім мешканцям краю. То буде ювілей для вас, і кожен повернеться в свою посілість і до роду свого. П’ятдесятий рік буде для вас ювілейним роком. Не будете сіяти, ані збирати того, що само вродиться, і не збиратимете з непрочищеного виноградинка, бо це ювілей, святий це час для вас; з поля їстимете врожай його. В цей ювілейний рік кожен з вас нехай повертається до своєї посілости» (Левіт 25,10-13). Баранячий ріг, в який трубили на початку цього особливого року, на івриті називався «йовель» або «ювель», звідси й походить слово «ювілей». Святкування Святого року означало, крім усього іншого, повернення проданих і закладених земель до колишніх власників, дарування боргів, звільнення рабів; упродовж 12 місяців земля відпочивала від польових робіт. У Новому Завіті Ісус говорить про себе як про Того, Хто приходить виконати древній Ювілей, «проповідуючи літо Господнє», цитуючи пророка Ісаю.

Дуже часто Ювілей називають Святим роком, і не тільки тому, що він починається, триває і закінчується урочистими святими обрядами: це час покликаний зміцнити святість християнського життя. Святий рік заснований для поглиблення віри, просування справ милосердя і братського спілкування в Церкві й у суспільстві, заклику допомагати християнам щиро і послідовно сповідувати віру в Ісуса Христа як єдиного Спасителя.

Перший Ювілей 1300 року проголосив Папа Боніфацій VIII буллою «Antiquorum Habet Fida Relatio». Безпосереднім приводом для оголошення Ювілею стало поширення чуток 1299 року ніби відвідувачі собору Святого Петра 1300 року отримають «цілковите відпущення гріхів». Саме величезний потік паломників до Риму спонукав Папу Боніфація VIII представити індульгенцію на весь 1300-й рік і потім – на кожен сотий рік (індульгенція означає відпущення тимчасової кари за гріхи, прощені в таїнстві сповіді). Серед відомих паломників 1300-го року можна назвати Данте, Чімабуе, Джотто, Карла де Валуа, брата французького короля, і його дружину Катерину. Відлуння цього паломництва можна знайти у «Божественній комедії» («Рай», Пісня 31).

Після переїзду Папи в Авіньйон до нього надійшло безліч прохань про те, щоб наступний Ювілей провести не на сотий, а на п’ятдесятий рік. Климент VI погодився і постановив, що Ювілей відзначатимуть кожні 50 років. До базилік для відвідування паломниками (св. Петра і св. Павла) він додав Латеранський собор. Згодом Папа Урбан VI вирішив оголошувати Ювілей кожні 33 роки, відповідно до тривалості земного життя Ісуса. Однак після смерті Урбана VI його наступник Боніфацій IX оголосив Святий рік 1390 року, а оскільки наближався кінець століття, то наступний Ювілей відбувся всього за десять років.

Потім Папа Мартин V проголосив ювілейним 1425 рік, ввівши два нововведення: карбування спеціальної пам’ятної медалі й відкриття Святих воріт у Латеранській базиліці святого Івана. За розпорядженням Папи Урбана VI, новий Ювілей потім мав відбутися 1433 року, проте його не було, і наступний Святий рік проголосив аж 1450 року Папа Ніколо V. А Павло II у спеціальній буллі 1470 року постановив, що відтепер Святий рік буде проголошуватися раз на 25 років. Отже, наступний Ювілей відбувся при Сіксті IV 1475 року. З цієї нагоди Святіший Отець подбав, щоб Рим прикрасили новими пам’ятками, серед яких Сікстинська капела і Міст Сікста. У той час у Римі працювали найвидатніші художники: Верроккйо, Сіньореллі, Гірландайо, Боттічеллі, Перуджино, Пінтуріккіо, Мелоццо да Форлі.

У 1500 році з волі Папи Олександра VI Святі ворота чотирьох римських базилік відкрили одночасно, а Папа залишив за собою урочисте відкриття Святих воріт в одній тільки Ватиканській базиліці. Відтоді Ювілеї відбувалися, за рідкісними винятками, кожні 25 років.

Серед документів, що пояснюють значення Ювілеїв у Католицькій Церкві, можна згадати, зокрема, апостольське послання Папи Івана Павла II «Tertio Millennio adveniente», оприлюднене 10 листопада 1994 року в переддень Великого ювілею 2000 року. Святий Папа Войтила так пояснює традицію проведення ювілеїв: «У житті кожної окремої людини ювілеї зазвичай пов’язані з днем народження, але святкуються й річниці хрещення, миропомазання, Першого Причастя, священичих або єпископських свячень, таїнства шлюбу. <…> У цьому контексті двохтисячний рік від дня народження Христа (незалежно від точності хронологічних підрахунків) є ювілеєм винятково важливим не тільки для християн, але побічно і для всього людства, якщо взяти до уваги першорядну роль християнства в ці два тисячоліття. Знаменно, що майже всюди роки рахують від приходу Христа у світ: таким чином він стає центром найбільш використовуваного в наш час календаря. <…> Отже, справедливо, щоб кожне свідчення радості від цього приходу мало своє зовнішнє вираження. Це показує, що Церква радіє спасінню. Вона кличе всіх радіти і намагається створити умови, потрібні для того, щоби сила спасіння могла дійти до кожного. Тому 2000-й рік ознаменує Великий ювілей. Своїм змістом Великий ювілей буде, можна сказати, схожий на всі інші. Але водночас він буде іншим і перевершить за величчю будь-який інший. Справді, Церква дотримується міри часу: години, дні, роки, століття. У цьому сенсі вона крокує з кожною людиною, даючи їй усвідомити, що кожен з цих відрізків часу пройнятий присутністю Бога і Його рятівною дією. У такому настрої Церква радіє, дякує, просить вибачення, підносячи молитви Господу історії і людської совісті».

Ювілей може бути звичайним, якщо він пов’язаний з певними термінами, а також позачерговим, коли його проголошують для ознаменування певної видатної події за межами 25-річчя. Звичай позачергових Ювілеїв започаткували XVI століття, і всі вони тривали по-різному: від декількох днів до року. У XX столітті було три позачергових Ювілеї: 1933 року Папа Пій XI проголосив XIX століття Відкуплення, 1983 року Іван Павло II заснував спогад 1950-річчя Відкуплення, а 1987 року оголосив також Ювілейний рік, присвячений Пресвятій Богородиці. Святий рік Милосердя, який оголосив Папа Франциск, є ювілейним саме в цьому сенсі. Йдеться про позачерговий Ювілей, тобто не пов’язаний з «круглою» датою. Ювілей присвячується милосердю вперше в історії Церкви. Він оголошений у той провіденціальний момент, коли сповіщення Божого милосердя особливо актуальне. Ось як Святіший Отець пояснює його значення у буллі «Misericordiae vultus»:

«Позачерговий Святий рік призначений для того, щоб кожен день жити милістю, яку Отець одвічно виливає на нас. У цей Ювілей почуймо Бога. Він невтомно відкриває двері Свого серця і повторює, що любить нас і хоче розділити з нами Своє життя. Церква чітко відчуває нагальну потребу сповіщати милосердя Боже. Вона живе справжнім життям і гідна довіри, коли з упевненістю сповіщає милосердя. Вона знає, що перше її завдання – особливо в такий час, як зараз, сповнений великих надій і різких протиріч, – полягає в тому, щоби всіх ввести у велику таємницю Божого милосердя, споглядаючи лик Христа. Церква перша покликана достовірно свідчити про милосердя, живучи ним і сповідуючи його як осередок Одкровення Ісуса Христа».