Революція гідності – три роки: перемога чи поразка?
Сьогоднішня дата вимагає від влади, громадянського суспільства підведення певних підсумків, певної оцінки результатів досягнутого. Це наш обов’язок в першу чергу перед людьми, які віддали життя за ідеали незалежної України і новий шлях її розвитку, який дозволить українцям позбутися наслідків минулої тоталітарної системи та негативів, що вже встигли сформуватися за роки незалежності, а саме:
- Позбутися комплексу меншовартості, набутого за роки бездержавності, який увійшов у національний характер українців;
- Почати процес реабілітації національної самоідентичності;
- Позбутися впливів чужого менталітету, що проник в національно-особливе українського народу;
- Україна повинна стати суб’єктом дії, а не об’єктом впливу;
- Позбутися політичної індиферентності та духовного відступництва;
- Сформувати нову жертовну національну еліту;
- Вдосконалити систему управління Українською державою;
- Сформувати нові правові відносини між особою – громадянином України – та системою влади всіх рівнів;
- Підняти рівень економічного життя українців, подолати бідність;
- Позбутися інтелектуальної нерішучості та виробити нові підходи до соціального розвитку, у науці та політиці:
- Почати процес інтеграції України до європейської спільноти, трактуючи його як новий цивілізаційний вибір українського народу.
Не вдаючись у деталі виконання перелічених завдань, поставлених перед нами Революцією гідності, зупинюся на окремих пунктах, які вже почали впливати на реальне життя українців,
1. Майдан чітко проявив недругів України – як зовнішніх, так і внутрішніх, – що тривалий час маскувалися під «щирих друзів», але врешті спровокували сучасну війну в Україні.
2. Як наслідок, в Україні почала формуватися політична нація, в першу чергу для боротьби з зовнішнім ворогом, піднісся патріотичний дух, з’явилося почуття національної гідності, почався процес самоусвідомлення нації, тобто реабілітації національної ідентичності українців. За оцінкою науковців, національна ідентичність має п’ять вимірів: психологічний, культурний, історичний, територіальний, політичний. А в стратегії держави мають бути закладені дії на будівництво згуртованого суспільства. У влади є певні успіхи у міжнародній політиці, спрямовані на досягнення асоціації в ЄС, безвізового режиму з країнами ЄС, запровадженням санкцій щодо нашого ворога – Росії. Все це свідчить, що ми на міжнародному рівні стаємо суб’єктом, а не об’єктом впливу, і це, безумовно, сприяє розвиткові у нас почуття національної гідності.
3. Щодо культурного виміру в аспекті формування національної ідентичності, то тут виникає багато питань до нашої місцевої влади, яка чомусь блокувала спорудження пам’ятника Андреєві Шептицькому на площі Св. Юра, незважаючи на вимоги громади, Церкви та ігноруючи постанову ВРУ про святкування 150-літнього ювілею митрополита Андрея. Тепер Львівська міська рада блокує присвоєння імені Климентія Шептицького Музеєві народної архітектури та побуту у Львові та визнання дати заснування музею – 1931 р., коли блаженний Климентій Шептицький та праведний митрополит Андрей викупили для музею 300 гектарів землі на Львівському Кайзервальді і встановили там перший музейний об’єкт – Кривчицьку дерев’яну церкву.
Центральній владі також можна зробити не один закид у цьому плані, але, напевно, найболючішим є те, що вона зовсім не звертає уваги на мовну проблему, що дедалі поглиблюється внаслідок триваючої русифікації України. До речі, Ігор Калинець відмовився від державної нагороди на знак протесту проти русифікації.
Така позиція влади різних рівнів стримує розвиток культурного виміру у формуванні національної ідентичності українців, хоча для об’єктивності треба зазначити важливість прийняття закону про декомунізацію, що дає можливість піднести на належний рівень імена національниї героїв України та користатися власним історичним досвідом.
4. З’явився волонтерський рух як явище самоорганізації нації, і зокрема, такий його аспект, як участь у підтримці дій народу Церкви, яка показала, що не покидає своїх вірних у тяжку годину. Особливо треба відзначити Михайлівський собор у Києві, який в ніч на 20 листопада 2013 р. відкрив ворота для майданівців і замкнув їх перед «беркутівцями», чим врятував молодих людей від загибелі та каліцтва. А Михайлівські дзвони, які не били на сполох багато століть, склѝкали людей на Майдан у дуже тривожні години. Окремим явищем стало і добровільне капеланство наших священиків серед учасників Майдану і пізніше – в зоні бойових дій, серед військових і добровольців. Їх роль важко переоцінити, бо духовна і моральна підтримка майданівців і воїнів АТО, а також, в міру можливого, сприяння стримуванню насильства у критичних ситуаціях було і залишається надзвичайно важливим.
5. Революція гідності розкрила і уявнила, за визначенням науковців, «нелегальні соціальні технології» як дуже небезпечне явище для суспільного розвитку, дальше поглиблення якого загрожує навіть втратою державності. Суть цього явища полягає в тому, що значна частина суспільства підтримує негласну угоду з верхами на неправові дії у великих масштабах нагорі, а в малих – внизу. Це явище сформувало бізнес-бюрократію, про що свідчать, зокрема, електронні декларації держслужбовців, розвинуло корупцію і тіньовий бізнес, прибутки від якого перерозподіляються між гілками влади, а політична система сприяє перетворенню нелегального капіталу в легітимний. Державна політика перетворюється в негласні політичні інтриги, зокрема. Державні діячі узгоджують свої дії з великим капіталом, а середній і малий бізнес не розвивається, оскільки він формує середній клас економічно незалежних від держави людей, і при наявності 51% виборців середнього класу влада формується вже за зовсім іншими принципами. І якщо не будуть легалізовані всі суспільні відносини, не буде змінене законодавство таким чином, щоб громадянське суспільство мало вплив на владу не тільки під час чергових виборів, наша держава буде приречена на стагнацію.
Тому нам треба об’єднуватися, задіювати інтелект для глибокого аналізу ситуації в Україні та вироблення нових стратегій у соціальному розвитку, політиці та науці. А без поєднання досвіду і молодої енергії це неможливо зробити.
І на завершення хочу навести такі вислови:
«Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються.» (Мт. 12.25).
«Кожен, кому тільки добро України лежить на серці, мусить уважати за свій обов’язок цілою працею життя причинитися до множення елементів єдности.» (Митрополит Андрей Шептицький, «Наша державність»)
Це не перемога і не поразка. Революція триває, і наш обов’язок довести її до повної перемоги. Слава Україні! Слава Небесній сотні!
Валерій Калинюк, голова Громадської Ради “Святий Юр”
21.11.2016 р.Б., Львів
About The Author
