Ночі святого Йоана від Хреста

Сьогодні, 14 грудня, Церква згадує святого Йоана від Хреста, пресвітера, Вчителя Церкви, та містика. Власне про його містичний досвід, що народився через ніч буде йти мова.

Кожен день починається з ночі, що йому передує. Хто ж із нас не усвідомлює цієї залежності: якість пережитої ночі впливає на переживання наступного дня. У християнській літургії ніч, яка передує урочистості, особливо, тій найголовнішій, тобто Пасці, нашому Великодню, а також Різдву, набуває ще більш особливого виміру тому, що Бог приходить вночі, Бог об’являється  вночі.

Це вночі Бог явив свою силу, яка звільнила Ізраїльтян з Єгипту, а Христос у Велику Ніч переміг сатану. Це у Вифлеємську Ніч втілений Бог побачив очима дитини здивованих пастухів, які схилились над яслами. Тому іноді блиск, що пробивається з ночі затьмарює цей день, якого є передвісником.

Символ ночі набув особливого значення у вченні св. Йоана від Хреста. Хоча на перший погляд може дивувати, що шлях до єднання з Богом описаний через цей символ, однак, читання коментарів кармелітського містика приносить глибоке обґрунтування.

Символ ночі у св. Йоана від Хреста має щонайменше кілька джерел. Йоан дуже любить ніч, як таку, як явище природи. Свідчення сучасників говорять про те, як Йоан любив проводити ніч у молитві, і це вже з дитинства. Він міг проводити багато часу, лежачи і вдивляючись в зоряне небо просто на голій землі. Любить входити перед світанком у потік і проводити в ньому довгий час молячись. Вірш під назвою “Джерело” безумовно опирається у своєму символічному вимірі на цій дивуючій нас звичці: “Я добре знаю джерело, що б’є і тече, хоча серед ночі”.

Другим джерелом символу є ніч, що розуміється більш символічно, ніч ув’язнення. Святий Йоан проводить дев’ять місяців у карцері монастиря в Толедо, сприйнятий співбратами як бунтар. Його участь у заснуванні монастирів кармелітів з новим, більш орієнтованим на споглядання образом життя, відчитувалась як загроза для ордена. Ця ніч висуває на перший план блиск особистості Йоана. Замкнений у темному приміщенні, в якому навіть при своєму низькому зрості не може випрямитися, не дає зламатися ні через матеріальні умови, ні через моральний тиск з боку ченців. Більше того, саме там його душа занурюється в найглибшому досвіді Бога.

З таємниці ночі ув’язнення святого Йоана у Толедо б’ють потоки духовних віршів – запис цього невловимого для нас досвіду, який пережив містик. Він є базою вчення Йоана. Дуже важливо зазначити, що перш ніж св. Йоан від Хреста опрацював свою роботу педагогічного характеру, то у кількох віршах він визнав свою віру в Триєдиного Бога і Його передаваністьвсьому творінню, а особливо – людині. Адже очевидно, що педагогічна система залежить безпосередньо від бачення Бога і людини, на якому вона побудована.

Так що ніч ув’язнення у Толедо освітлена блиском особистості, в якій те, що людське видобуте з темряви, очищене і розпалене живим полум’ям любові, що перебуває всередині серця. Не думаймо, що це відбувається без свідомого зусилля Йоана. Багато психологів вбачають у поставі Йоана конкретні рішення, які приймаються обдумано і надзвичайно творчо. Це, перш за все, позитивне мислення, перенесення своєї уваги на речі і явища, які викликають захоплення. Ця здатність людини до захоплення звільняє його від надмірної концентрації на ефективності своїх дій, чи також на незручності свого становища.

Внутрішня свобода першого кармеліта босого також підтверджена його втечею з тюрми. У душі з такими прозорими принципами почуття несправедливості не могло бути заглушене яким-небудь способом виживання. У біографії святого зазначається ще одна, чергова, ніч: ніч втечі, своєрідного переходу, якого ехо, безсумнівно, ми знаходимо у вірші “Темна ніч”.

У цю ніч отець Йоан від Хреста осягає бажану свободу. Серед її темряви мав, безсумнівно, відчути протилежні почуття: страх, бажання свободи і водночас ризик, який несла з собою втеча, а навіть сама свобода, адже в морально-релігійному відчутті найпростіше було би залишитися мучеником, з іншого боку, неабияка сила надії. Все це ми знайдемо в тлі процесу, який пропонує пізніше Йоан коментуючи свої строфи.

Шлях, запропонований ним у духовному вимірі починається так само, як ця втеча з чернечого карцеру: від конкретного рішення. Чи не краще було зануритися в каламутні пари непередбачуваної долі, якщо під вікном, що веде до свободи видніється прірва високого муру, що переходить у скелястий укіс, що спускається аж до бурхливого в цьому місці річки Тахо? Так само, чи не краще прийняти яку-небудь безпечну і даючу задоволення форму релігійності? Або принаймні проводити своє релігійне життя в пошуках чогось такого. Звідси, коли ми візьмемо в руки твори, що відносяться до вищезгаданої “Темної ночі”, можливо, відчуємо схоже запаморочення, як при погляді з вікна карцеру. Автор, здається,  систематично забирає з-під наших ніг безпечний грунт досвіду, якого ми очікуємо в результаті плекання різних форм набожності. Вірш “Темна ніч” являє собою канву глибоких містагогічних роздумів іспанського містика у двох творах: “Дорога на Гору Кармель” і “Темна ніч”. Там св. Йоан розвиваєперед нами зміст символу ночі.

Виявляється, що темрява тієї ночі не виникає з браку, але, скоріше, з надлишку світла. Людина, що вирушає в дорогу до Бога зустрічається з неможливою до прийняття своїми власними силами істиною Бога і Його безмежною любов’ю. Перед цим надлишком колишні способи прийняття та пізнання піддаються очищенню. Так що, як каже св. Йоан: „З трьох причин називають цю дорогу, яку душа проходить до єднання з Богом, ніччю. По-перше, з огляду на відправну точку; бо мусить йти без бажання і симпатії, відмовившись від усіх світових речей, які мала. Таке зречення і позбавлення цих речей є ніби ніч для всіх почуттів людини. По-друге називається ніччю через дорогу, тобто засоби, якими повинна користуватися душа, щоб дійти до єднання. Засобом тут є віра, яка є такою темрявою для розуму як ніч. По-третє, називається ніч через ціль, до якої душа хоче дійти. Ціллю є Бог. В земному житті Він для душі є також темною ніччю.” (І DGK 2,1). Хоча назва “Дорога на Гору Кармель” визначає напрямок висхідний, насправді, нас запрошують ризикувати стрибнути над проваллям, щоби потрапити у самий центр істини об’явленої про Бога, яка завжди перевищує наші уявлення, відчуття і очікування, Бога, якого ми знаходимо в глибині смирення, в долині Втілення. Цей Бог вводить в глибоку ніч наш розум, наші поняття про ефективність і задоволення, але в той же час веде нас перемінених Христом до нашої найбільш людської реальності. Лікує нас з екстазу викликаного відкриттям нашого незаспокоєного бажання любові, завжди більшої, і веде до низин людських справ, де Царство Боже дається в гірчичних зернах благодаті, що уділяється завжди заново і ніколи про запас.

Наприкінці біографії Йоана від Хреста зустрічаємо його серед останньої ночі, ночі агонії. Оточений, з одного боку, небажанням, викликаним підозрою, яка виходить від самих настоятелів, а з іншого – запевнений у вдячній доброзичливості тих, для кого він став провідником по крутих стежках духовного життя вмирає, переживаючи свою щасливу ніч, приємніше за блиск зорі, бо освітлює її світло віри, і розпалює живе полум’я єднання. В останнє просить про можливість поклоніння Пресвятим Дарам. Хіба важко здивуватись, що на порозі між ніччю земного життя і днем вічності Йоан споглядає Пресвяті Дари, Які під час паломництва в ніч віри були джерелом його особистої зустрічі з Божественним Нареченим?

Так часто ми також дивимося на Христа, прихованого у таїнстві Євхаристії і в нашій молитві ми здійснюємо подорож в ночі віри на зустріч із Нареченим душ. Приносімо на цю зустріч наші сандалі повсякденних зусиль, дозвольмо, щоби Ісус омив наші ноги своєю любов’ю, і вів нас своїм блиском, наскільки стриманим, але наскільки ефективнішим, ніж фари нашої спритності і самодостатності.

Отець Рафаїл Мишковський OCD

About The Author

admin

See author's posts