Папська катехеза за 28 грудня 2016 року

Дорогі брати і сестри, добрий день!

Святий Павло в Посланні до Римлян нагадує нам велику постать Авраама, щоб вказати нам шлях віри і надії. Апостол пише про нього: “Він, проти надії надіявшись, повірив, що стане батьком багатьох народів” (Рим 4,18) – всупереч всякої надії – це дуже складно, це сильно. Надії немає, але, незважаючи на це живить надію, – таким є наш отець Авраам.

Святий Павло відноситься до віри, якою Авраам повірив у слово Бога, яке обіцяло йому сина. Але це була дійсно довірлива надія “всупереч надії”, так що дуже малоймовірним було, бо те, що обіцяв йому Господь, бо він був старий – йому було майже сто років, а його дружина була безплідна. Не було виходу. Але якщо Бог сказав, то він повірив. Не було людської надії, але він повірив.

Вірячи цій обітниці, Авраам вирушив у дорогу, погодився покинути свою батьківщину і стати іноземцем, сподіваючись, що народиться той “неможливий” син, якого Бог мусить йому дати, незважаючи на те, що лоно Сари були вже ніби мертве. Авраам повірив, його віра відкрилась на надію, здавалося б, нерозумну; вона є здатністю виходити поза людські міркування, мудрість і розсудливість світу, поза те, що, як правило, вважається здоровим глуздом, щоб вірити в те, що неможливо. Надія відкриває нові горизонти, робить здатними, щоб мріяти про те, що неможливо собі навіть уявити. Надія входить в темряву невизначеного майбутнього, щоб слідувати в світлі. Чеснота надії є прекрасна і дає багато сили, щоб йти по життю.

Це є шлях складний. І також у випадку Авраама настав момент кризи розпачу. Довіряв, залишив свій дім, свою землю, друзів – все! Вирушив, прибув в землю, яку вказав йому Бог. Минув час, і тоді подолання такого шляху не було простим, як сьогодні, коли у нас є літаки і за 12-15 годин можна подолати великі відстані. Потрібні були місяці і роки. Час минав, але син не приходить у світ, лоно Сари залишається закритим у своїй безплідності.

І Авраам, я не кажу, що втратив надію, але скаржився Господу. Від нашого батька Авраама, давайте навчимося того, що скаржитись Господу-це спосіб молитви. Іноді, коли сповідаю, я чую, як хтось зізнається: “Скаржився Господу”. Ні, скаржся. Він є Батьком. Це спосіб молитви. Скаржся Господу. Це добре. А Авраам скаржиться Господу: ” Владико Господи, […] Я ходжу бездітним, і господарем дому мого стане Елієзер з Дамаску ” – це значить той, який був керуючим. І він сказав: ” Ось ти не дав мені потомства і хтось зо слуг мого дому стане моїм спадкоємцем “. Але ось він почув слова: ” Не він буде твоїм спадкоємцем, а те, що вийде з твого лона, буде твоїм спадкоємцем “. І попросивши Аврама вийти з намету, сказав: ” Глянь же на небо і злічи зорі, коли можеш їх злічити! І сказав до нього: Таке буде твоє потомство “. Аврам повірив і Господь зарахував йому це за праведнысть(Бут 15, 2-6).

Ця сцена відбувається вночі, на вулиці темно, але і в серці Авраама є темрява розчарування, знеохочення, труднощів, щоби продовжувати сподіватися на щось неможливе. Патріарх вже занадто старий, здається, що вже немає часу на сина і раб буде охоплювати правонаступництво успадковуючи все.

Авраам звертається до Господа, але Бог, навіть якщо є там присутній і розмовляє з ним, то ніби-то вже віддалився, як би не дотримувався даногослова. Авраам відчуває себе самотнім, він старий і втомлений, наближається смерть. Як можна далі довіряти?

Однак вже сама його скарга є певною формою віри. Є молитвою. Незважаючи на все це, Авраам як і раніше вірить у Бога і сподівається, що ще щось може трапитися. В іншому випадку, навіщо мав би закликати Господа, жалітися Йому, посилатися на Його обіцянки? Віра-це не тільки мовчання, яке приймає все без відповіді, надія не є впевненістю, яка захищає від сумнівів і вагань. Багато разів надія є темрява, але в ній є також надія, що несе нас вперед. Віра-це також боротьба з Богом, виявлення нашого гніву, без “благочестивого” фарбування. „Я гнівався на Бога і сказав Йому це і це. – Але ж Він є Батько, зрозумів тебе. Йди в мирі!”. Требамати цю сміливість. Це і є надія. А надія також є баченням реальності такою, якою вона є і прийняття її суперечності.

Таким чином, Авраам, звертається у вірі до Бога, щоб Він допоміг йому зберегти надію. “Допоможи мені продовжувати сподіватися”. А Господь відповідає, залишаючись при своїй неймовірній обіцянці: це не слуга буде спадкоємцем, але син народжений від Авраама, від нього народжений. Зі сторони Бога нічого не змінилося. Далі повторює те, що вже сказав, і не дає Авраамові приводів, щоб він відчував себе спокійним. Його єдиним захистом є довіра до слова Господа і збереження надії.

А той знак, який Бог дає Авраамові це бажання, щоб він надалі вірив і сподівався. Це цікаво: вже не просить сина, але просить: “допоможи мені продовжувати сподіватися!”. Молитва, щоб мати надію. ” Глянь же на небо і злічи зорі, […]Таке буде твоє потомство” (Бут. 15,5). Це знову обіцянкf і знову щось, чого слід очікувати в майбутньому. Бог виводить Авраама ззовні намету, а насправді з його вузьких перспектив і показує йому зірки. Щоб повірити, потрібно вміти бачити очима віри; це тільки зірки, які кожен може побачити, але для Авраама вони повинні стати знаком вірності Бога.

Така є віра, це є шлях надії, яку кожен з нас повинен пройти. Якщо нам залишається тільки можливість дивитися на зірки, це час, щоб довіряти Богу. Немає нічого прекраснішого. Надія не розчаровує. Спасибі.

Переклад: Аліна Петраускайте