Проповідь Папи в перший день нового року

Пречиста Діва Марія, небагатослівна жінка, але уважна до життя й місії Свого Сина, допомагає нам зцілюватися від «духовного сирітства». Думками про це поділився Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси, яку він очолив 1 січня 2017 року в базиліці Святого Петра у Ватикані з нагоди урочистості Пресвятої Богородиці Марії, коментуючи слова святого євангелиста Луки: «Марія ж зберігала всі ці слова, беручи до свого серця».

Святіший Отець зауважив, що Марія не намагалася панувати над ситуацією, але «зберігати у Своєму серці прихід Бога в життя Свого народу». «Вона навчилася у Своєму лоні чути серцебиття Свого Сина, й це навчило Її протягом всього Свого життя відкривати пульсування Божого серця в історії», – сказав він, додаючи, що Бог-Дитя, у свою чергу, навчився від Неї «слухати прагнення, тривоги, радощі й сподівання народу обітниці».

Наступник святого Петра звернув увагу на те, що Марія в Євангелії постає як «жінка небагатослівна, без великих промов чи протагонізму», але з «уважним поглядом, що вміє оберігати»: спочатку життя й місію Свого Сина, пізніше – перші кроки Церкви, й, врешті – ввірений Їй Божий люд, про що пригадують численні санктуарії та ікони.

«Марія дала нам материнське тепло, яке огортає нас серед труднощів, материнське тепло, яке дозволяє на те, щоб ніхто й ніщо не змогли погасити в лоні Церкви революцію ніжності, започатковану Її Сином. Де мати, там – ніжність. І Своїм материнством Марія показує нам, що покора й лагідність не є чеснотами слабких, але сильних, що для того, аби почуватися важливими, непотрібно кривдити інших», – сказав Папа, додаючи, що вшановувати на початку року материнство Марії, як Матері Божої і нашої, означає пригадати, «що ми – люд, який має Матір, що ми – не сироти».

Як зауважив проповідник, «матері є найсильнішою протиотрутою» від егоїстичних схильностей та замкненості. На його думку, «суспільство без матерів було би не лише холодним суспільством, але суспільством, яке втратило серце», немилостивим суспільством, «в якому залишилося місце лише для розрахунку й спекуляцій». А це тому, що матері «навіть у найгірших моментах вміють свідчити лагідність, безумовну посвяту, силу надії».

«Я багато навчився від тих матерів, які маючи дітей у в’язницях, або ж прикованих до лікарняного ліжка чи уярмлених рабством наркотиків, не зважаючи на холод і спеку, дощ і посуху, не піддаються й далі боряться, аби дати їм усе найкраще. Або ж від матерів, які в таборах біженців, а навіть і серед війни, умудряються обіймати й несхитно підтримувати своїх страждаючих дітей. Матерів, які буквально віддають своє життя за те, щоб ніхто з дітей не загинув», – вів далі Святіший Отець,

За словами Папи, початок року, спогадуючи «Божу доброту в обличчі Марії, в материнському обличчі Церкви та в обличчях наших матерів» захищає нас від «руйнівної хвороби духовного сирітства», яке переживаємо, коли «згасає почуття приналежності до сім’ї, до народу, до землі, до нашого Бога». Це сирітство гніздиться у «нарцистичному серці, що вміє бачити лише себе самого і власні інтереси», зростаючи тоді, «коли забуваємо, що життя – це дар, який ми отримали від інших».

Як зауважив далі проповідник, саме це «самодостатнє сирітство» спонукала Каїна сказати: «Хіба я сторож свого брата?». Таке наставлення є «раковою пухлиною», яка непомітно руйнує душу. І тоді, «крок-за-кроком деградуючи», нищимо також землю, ближніх, зневажаємо Бога, закінчуючи тим, що нищимо самі себе, «забувши, ким ми є і яке божественне ім’я носимо».

«Втрата узів, які нас єднають, притаманна нашій культурі роздроблення й поділу, спричиняється до зростання цього почуття сирітства, а разом з ним – великої пустки й самотності. Брак фізичних, а не віртуальних контактів, притуплює наші серця, відбираючи у них здатність до лагідності й здивування, до милості й співчуття. Духовне сирітство спричиняється до того, що втрачаємо пам’ять про те, що означає бути дітьми, внуками, батьками, дідусями й бабусями, що означає бути віруючими», – сказав Наступник святого Петра, додаючи, що відзначення свята Пресвятої Богоматері відновлює в нас відчуття приналежності, усвідомлення того, що лише «в спільноті, в родині» можливо віднайти «атмосферу й тепло», необхідні для того, щоб зростати, як люди, а не як «предмети, призначені споживати і бути спожитими».

Папа також зазначив, що спогадування Пресвятої Богоматері пригадує нам про те, що «ми не є товаром чи терміналами прийняття інформації», але «синами й доньками, родиною, Божим людом» і спонукає «дбати про спільний простір, який надає нам почуття приналежності й вкорінення». Це пригадує нам, що ми не є сиротами, що маємо Матір.

Підсумовуючи, Святіший Отець зазначив, що Ісус Христос, «у хвилини найбільшого дару Свого життя на хресті», не бажав нічого залишати Собі, але віддав нам також і Свою Матір, сказавши Їй: «Ось син твій… Ось діти твої…». «І ми, – сказав Папа, – бажаємо прийняти Її до своїх домівок, до наших родин, спільнот і країн. Хочемо зустрітися з Її материнським поглядом. Тим поглядом, який звільняє нас від сирітства і пригадує нам, що ми є братами й сестрами».