Важкі питання. Стихійні лиха: Божа кара?

ПИТАННЯ: Чи правильно говорити, що стихійні лиха – це Божа кара за гріхи?

ВІДПОВІДЬ: Невірним є твердження, ніби Бог карає людину за скоєне зло. Правильно було б говорити, що покарання міститься в самому скоєному злі. Якщо людина випиває отруту і помирає, невірно було б стверджувати, що її карає Господь.

Всі наші гріхи мають не тільки особисті наслідки, а й наслідки на всесвітньому рівні, проте ми не знаємо, як саме це конкретно проявляється. Наслідки гріха очевидні на прикладі первородного гріха. Святе Письмо наводить слова, сказані Богом Адаму: «ЗЗа те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. 18 Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. 19 В поті лиця твого їстимеш хліб твій»(Бут 3). Ось як пояснює це Катехизм Католицької Церкви: «Письмо показує трагічні наслідки цього першого непослуху. Адам і Єва відразу втратили благодать первозданної святості. Вони бояться Бога, про Якого склали помилкове уявлення як про Бога, котрий ревниво охороняє свої прерогативи. Гармонія, в якій вони перебували, що була встановлена завдяки первозданній праведності, зруйнована; влада духовних властивостей душі над тілом розбита; союз чоловіка і жінки підданий розбрату; їх відносини будуть відтепер відзначені хіттю і владолюбством. Гармонія зі створеним світом розірвана. Видиме творіння стало людині чужим і ворожим»(399-400).

Звернемо особливу увагу на ці два останніх речення. Відсутність гармонії з творінням – це наслідок гріха, яким було розірвано зв’язок зі створеним світом. Таким чином, ворожість стихії – це прояв розриву гармонії з навколишнім світом. Але неприпустимо стверджувати, що та чи інша подія є покаранням для тієї чи іншої людини, для якоїсь категорії людей або для цілого народу. Не треба забувати, що і наші особисті гріхи можуть невідомим нам чином впливати на лиха, що відбуваються з іншими людьми.

Про це, зокрема, згадував святий Папа Іван Павло II в апостольському напоумленні “Reconciliatio et Paenitentia”: «Визнавати, що в силу людської солідарності, настільки таємничої і невловимої, як і реальної і конкретної, гріх кожного якимось чином відбивається на інших: це – інша сторона солідарності, яка на релігійному рівні зростає в глибокій і чудовій таємниці спілкування святих, завдяки якому можливо говорити, що будь-яка возвишена душа прославляє світ. Цьому закону сходження, на жаль, відповідає закон нисходження, так що можна говорити і про спілкування в гріху, через яке всяка впала душа разом з собою понижує і Церкву, а в якійсь мірі і весь світ. Іншими словами, немає такого гріха, навіть самого сокровенного і таємного, навіть суто особистого, який би стосувався тільки того, хто його здійснює. Кожен гріх в більшій чи меншій мірі, з більшим чи меншим збитком відбивається на всій структурі Церкви і на всій людській сім’ї. Згідно з цим першим значенням, кожному гріхові можна безперечно приписати характер гріха соціального»(16).

Різні лиха, що відбуваються навколо нас, спонукають підносити молитву слідом за святою Катериною Сієнською: «Господи, я згрішив, помилуй мене». Але неправильно стверджувати, ніби стихійні лиха «надсилаються» в покарання за той чи інший гріх.