«Любов довго терпить і милосердствує»

Передріздвяна розмова з владикою Володимиром про любов, кохання та шлюб.

Він ніколи не жив у подружжі, але як душпастир провів неймовірну кількість розмов та старався давати Божі настанови людям. Як бути коханим, як бути щасливим у подружжі і для чого брати шлюб? На ці та інші питання відповідає єпископ-помічник Львівської архієпархії, монах-редемпторист, владика Володимир.

— Шлюб — це один зі способів людських стосунків, — починає нашу розмову владика Володимир. — Людина є суспільною істотою і потребує інших людей. На початку Книги Буття Бог каже до Адама: «Недобре чоловіку бути самому…». Створює Єву. Тому подружжя є найстаршою установою у світі.

— Шлюб є одним зі семи Таїнств…

— Так, але я не розглядав би шлюб як якийсь обов’язок, бо ніхто нічого не мусить. Часом приходять подружжя, які переживають кризу, і кажуть, що колись одне одного любили. Якщо любили, то любов не може зникнути. Кохання не має щасливого закінчення, тому що воно ніколи не закінчується.

— Кохання не закінчується, якщо воно є…

— Ось! Це і є перша відповідь на багато запитань. Це — фундамент, на якому подружжя будує сім’ю, і від міцності фундаменту залежить вся будова.

— Тобто треба відрізнити, де любов, а де, може, щось інше: захоплення, дружба?

— Завжди треба повернутися до первинного стану у подружжі і поставити собі самому питання: чому ми вирішили одружитися? Чому з мільйонів людей вибір зупинився саме на цій людині? Що було початком наших стосунків? Якщо основою подружжя стало почуття кохання, то це почуття зберігається назавжди. Усі без винятків кризи і проблеми годні пережити люди, які є разом тому, що мають почуття кохання. Завжди перед шлюбом просив наречених у розмові, щоб сказали мені взаємні свої негативи. Якщо наречений заперечує і каже, що наречена його — найкраща у світі і не має негативів, то кажу йому: «Ти її не знаєш…». А коли замислюються і починають згадувати, що у кого не так, починають сваритися — о, то є добре! Бо мусять розуміти, що з тим їм треба жити разом не день, не два, а життя. Деякі риси чи недоліки можна виправити, але з більшістю треба навчитися жити і миритися.

— Але ж буває, що людина таке зробить, що змиритися видається неможливим…

— Прощення. Без цього — ніяк. Простити, бо неможливо йти далі. Ми усі помиляємося. Але любов сильніша за перешкоди. Важливо побачити любов і простити. Переступити.

— Ну, то так можна зловживати терпінням, прощенням…

— Не вимагати, а ставити собі самому питання: чи моїй дружині добре зі мною? Пригадую передшлюбні розмови з парами, які готувалися взяти шлюб, а весілля вже заплановане, гості запрошені… В голові у них не те, про що їм хочеться казати чи запитувати. Говорити і думати треба значно раніше. Бо коли вже зустрічаються батьки, то головними питаннями стають: коли вільний бар, скільки гостей, треба горілки закупити на весілля, а свиня як — чи підросте до того часу, а плаття яке має бути? Ну і потім вже, як все обговорили, то подумали, що і шлюб має бути.

— При тому обговорюється, де брати шлюб і який священик його буде давати, а не для чого брати шлюб.

— Що зобов’язує людей жити разом? Після забави починаються будні. Лишається двоє людей і дві пари очей, у яких є обіцяна любов. Основа. Фундамент. Одна дівчинка показувала батькам, коли вони сварилися, весільний альбом і казала: «Дивіться, як ви любилися. То чого сваритеся?» Є Божі заповіді, які починаються із негативної часточки «не»: «Не вбивай! Не чужолож! Не кради!» Це своєрідна негативна побожність, але не для того, щоб людину загнати у негатив життя, а щоб сказати людині: «Слухай! Це — для твого добра! Ти маєш вибір. Але не йди туди, бо там — небезпека!» Життя у подружжі без шлюбу — це взаємозв’язок жінки з низькою самооцінкою та чоловіка з низькою відповідальністю.

— А якщо дівчина вже вагітна до шлюбу? То поширена картина у нашому суспільстві.

— Якщо хлопець щиро любить дівчину, а вона його, то вони дотримаються дошлюбної чистоти, бо порушення — це кривда одне одному. Якщо люблю щиро іншу людину, то не можу її скривдити. Емоції беруть гору над розумом, і буває, що вмикаються мізки тоді, коли виникають питання: а що буде, якщо він мене лишить, що тоді робитиму? Люди заливають фундамент своїх стосунків. Почати будувати з гріха — означає, що фундамент має тріщини, і ми про це знаємо. Крихко, ненадійно, але ми йдемо до шлюбу і далі на тому фундаменті зводимо стіни. Не дивуймося потім, що бігаємо і ті стіни підтримуємо чи ловимо дах, аби не злетів.

— Помітила, що у людей, в яких на першому плані — гроші, бізнес, робота нон-стоп, сім’ї потерпають або й розпадаються. У таких родинах часто є скандали, нерозуміння. Рідні душі мовби віддаляються одна від одної, і їм доводиться кричати, аби щось почути… Чоловік диктує, бо заробляє гроші, а жінка вимагає розуміння. Не тримають людей разом діти…

— Сьогодні людина багата і має гроші, але завтра може бути по-іншому. Чи втримає таку сім’ю безгрошів’я? На чому будувалася сім’я? Вертаємося до фундаменту і шукаємо любов. Є ще один важливий момент, часто поширений: дівчата у майбутньому чоловікові пробують відшукати батька, якого, можливо, вони потребували у дитинстві. Або інший варіант: батько є зразковим і, відповідно, висока планка для майбутнього чоловіка. Треба розвести у різні боки категорії батько і чоловік, бо то різне. Чи буває, що хлопець, якому бракувало материнської опіки, шукає у жінці маму. Це — категорично різні рівні людських стосунків, і не треба плутати, де є хто. І є ще один момент, на якому варто наголосити: дружина не може бути для чоловіка рятівницею (від алкоголю чи інших узалежнень) і навпаки. Мовляв, одружуюся, бо ж він пропаде, а я його витягну з того. Не можна так робити, бо дружина — не мама і не рятівниця. Кожна людина має давати раду собі сама. Люди шукають своїх половинок, але знаходять лише тоді, коли стають цілісними і наповнюються самі… Треба поділитися своєю енергією, знаннями, увагою, теплом, статками… Це означає: я — наповнений любов’ю і готовий (готова) зробити іншу людину щасливою! Тільки віддаючи любов, людина наповнює своє серце любов’ю.