Папа про надію на Бога і примарну впевненість від ідолів

Покладаючись на ідолів, стаємо схожими на них безмовними бовванами, а надіючись на Бога, уподібнюємося до Нього. Думками про це Папа Франциск поділився під час загальної аудієнції у середу, 11 січня 2017 р., у світлі того, що різдвяний період, який переживаємо на початку року, «пробуджує серед Божого люду надію», а «надіятися – це першочергова потреба людини».

«Але важливо, – наголосив Наступник святого Петра, – аби ці надії покладалися на щось, що дійсно може допомогти жити й надати сенс нашому існуванню. Тому Святе Писання перестерігає перед фальшивими надіями, які нам пропонує світ, викриваючи їхню даремність та показуючи їхню безглуздість. Чинить це різними способами, але, насамперед, виявляючи фальшивість ідолів, покладати свою надію на яких людина постійно спокушувана».

На цьому особливо наголошують пророчі книги та поетичні книги Старого Завіту, вказуючи на головний момент дороги віри. Віра означає «довіритися Богові», але, іноді, настають хвилини, коли під тягарем життєвих труднощів людина відчуває «тендітність цієї довіри» і починає шукати інші забезпечення, до яких можна доторкнутися.

«І ми тоді спокушувані шукати також примарні утішення, які, як нам здається, наповняють порожнечу самотності й полегшують труднощі віри», – сказав Святіший Отець, вказуючи на те, що згадане почуття безпеки можемо шукати в грошах, у союзах з могутніми, у фальшивих ідеологіях. Іноді шукаємо божка, «який піддавався би нашим проханням і магічно втручався для того, щоби змінити дійсність», тобто, ідола, який, насправді, «є безпомічним і обманливим». Прикладом такого шукання може бути довіра до ворожбитів і ворожок, які, по-суті, всім говорять одне й те ж саме…

У цьому контексті Папа навів слова 115 псалма: «Божища їхні – то золото й срібло діло рук людських. Мають уста, і не говорять; очі мають, але не бачать. Вуха мають, але не чують, ніс мають, але не мають нюху. Руки мають, але не дотикають, ноги мають, але не ходять, не чути голосу з їхнього горла. Ті, що їх виробляють, хай самі, як вони, стануть, усі, що на них покладаються».

«Псалмоспівець у дещо іронічний спосіб представляє абсолютно примарну дійсність цих ідолів. І мусимо збагнути, що мова йде не лише про зображення, зроблені з металу чи інших матеріалів, але також і про ті, які вибудувані нашим розумом, коли ввіряємося обмеженим дійсностям, які перетворюємо в абсолютні, або ж коли применшуємо Бога до своїх схем та ідей про божественність», – зауважив Глава Католицької Церкви, додаючи, що божки, яких людина, Божий образ, творить на свою подобу, є безмовними й бездіяльними, але ми часто віддаємо перевагу тому, аби вдаватися до них, а не до Господа, вдовольняємося «примарними надіями».

Отож, «надії на Господа життя, Який Своїм словом створив світ», протиставляється «довіра до німих божків», якими можуть бути ідеології, що претендують на абсолютність, багатство, влада, успіх, марнославство, а навіть і фізична краса та здоров’я, коли стають ідолами, яким ми готові принести в жертву все інше. Замість того, аби сприяти життю, вони вносять замішання та ведуть до загибелі.

Папа підкреслив, що псалом чітко вказує на те, що той, хто покладає надію на ідолів, той уподібнюється до них, стаючи німим і непорушним, нездатним допомогти, усміхнутися, любити. «І також нам, людям Церкви, – додав він, – це загрожує тоді, коли ми “зісвітчуємося”. Слід залишатися у світі, але захищатися від примар світу». Той же псалом заохочує довіритися Господеві, в Якому «надія, що не розчарує». А «покладаючись на Господа, стаємо, як Він, Його благословення нас перемінює, перемінює в Його дітей, що розділяють з Ним Його життя».