Папа під час екуменічної вечірні: Єдність неможлива без самопожертви

«Справжнє примирення між християнами зможе здійснитися тоді, коли зуміємо визнавати дари одні одних і будемо здатні смиренно і послушно вчитися одні від одних, не претендуючи на те, що інші спочатку вчилися від нас», – сказав Папа Франциск, проповідуючи під час екуменічної молитви вечірні в базиліці святого Павла поза мурами у середу, 25 січня 2017 року.

Згідно з давнім звичаєм, у день свята Навернення святого Павла в папській базиліці, спорудженій, згідно з переданням, на місці поховання Апостола Народів, зібралися представники християнських спільнот різних конфесій, присутніх у Римі, аби спільно молитися за відновлення повної єдності між Христовими учнями. В молитві також взяли участь члени Змішаної Міжнародної Комісії богословського діалогу між католицькою і давньосхідними православними Церквами, що перебувають у Римі з нагоди чергової пленарної зустрічі.

На початку проповіді Святіший Отець звернув увагу на те, що зустріч з Ісусом на дорозі до Дамаску «радикально перемінила життя святого Павла», для якого суть життя перестала полягати «в довірі власним силам, аби скрупульозно дотримуватися закону», але стала прийняттям усім своїм єством «безкорисливої та незаслуженої Божої любові». А пізнавши дар «нового життя згідно зі Святим Духом», він не може тримати цю новизну в собі й «отримує спонуку звіщати благу вість» всім людям.

Зазначивши, що для Апостола народів примирення людини з Богом є «даром, що походить від Христа», Папа поділився думками щодо його слів, які стали темою цьогорічного Тижня молитов: «Христова любов спонукає нас до примирення». Він наголосив, що мова не йде про нашу любов до Христа, але про Христову любов до нас, а примирення – це не наша ініціатива, але Божа пропозиція у Христі.

«Перше, ніж бути плодом людських зусиль віруючих, які намагаються подолати свої поділи, воно є безкорисливим Божим даром. І як наслідок цього дару, прощена людина, що зазнала любові, покликана, у свою чергу, звіщати Євангеліє примирення словами та ділами, жити примиреним життям і свідчити його», – сказав Наступник святого Петра, запитуючи: «Як звіщати це Євангеліє примирення після століть поділів?».

У цьому контексті проповідник зазначив, що відповідь дає той же святий Павло, підкреслюючи, що примирення у Христі «неможливе без жертви», що означає «віддавати життя, а не жити для себе». «Це революція, яку пережив Святий Павло, що є відвічною християнською революцією: вже більше не жити для себе самих, для власних інтересів, для того, як нас сприйматимуть, але згідно з образом Христа, для Нього і згідно з Ним, з Його любов’ю та в Його любові», – сказав Глава Католицької Церкви, додаючи:

«Для Церкви, для кожної християнської конфесії це є запрошенням не ґрунтуватися на програмах, обрахунках та вигодах, не покладатися на тимчасові нагоди й моду, але шукати свій шлях, завжди вдивляючись у Господній хрест: саме там програма нашого життя. Це запрошення вийти з будь-якої ізоляції, подолати спокусу самодостатності, що перешкоджає приймати те, що за межами власних просторів чинить Святий Дух. Справжнє примирення між християнами зможе здійснитися тоді, коли зуміємо визнавати дари одні одних і будемо здатні смиренно і послушно вчитися одні від одних, не претендуючи на те, що інші спочатку вчилися від нас».

Папа зазначив, що оглядатися назад «корисно й необхідно» для того, аби «очищувати пам’ять», але «зосередитися на минулому», судячи про вчинені та зазнані кривди «згідно з виключно людськими параметрами», може «паралізувати й заважати жити теперішнім». А в контексті того, що цього року спогадується п’ятсотріччя Реформації, він назвав «важливою ціллю», досягненою «завдяки Божій благодаті й молитві», той факт, що сьогодні католики й лютерани спільно спогадують цю подію, зосереджуючи увагу на Христі та Його ділі примирення.

«Дорогі брати й сестри, наша молитва за єдність християн є участю в молитві, з якою Ісус звертався до Отця перед страстями “щоб усі були одно”. Ніколи не втомлюймося випрошувати в Бога цей дар», – закликав Святіший Отець, заохочуючи, прямувати вперед на шляху примирення в «терпеливому й сповненому очікуванні», черпаючи підбадьорення «з героїчного свідчення» переслідуваних братів і сестер, і не марнуючи «жодної нагоди, дарованої провидінням для того, щоб разом молитися, благовістувати, любити та служити».