2 лютого – День богопосвяченого життя

2 лютого Церква відмічає свято Стрітення Господнього. Таким чином весь Божий народ знову переживає те, що сталося в Єрусалимському храмі – Марія разом з Йосифом віддала Немовля-Ісуса Богу Отцю, а Симеон проголосив, що новонароджений Син Божий є Світлом світу і Спасінням народів.

У 1997 р. Йоан Павло II саме у це свято заснував Всесвітній День Богопосвяченого Життя, створюючи можливість для більш глибокого роздумування всієї Церкви над даром життя, присвяченого Богу. Пресвята Діва жертвує Богові найбільший Дар, який отримала – Сина, Ісуса Христа, і, отже, включає в жертву себе. Подібну жертву з любові до Христа складають люди, які присвячуються Богові. Йоан Павло II підкреслив це, говорячи: “Жертва Ісуса стає яскравою іконою для тих, які повністю відмовилися від власного життя для тих, що покликані, щоб відтворити в Церкві і в світі, через євангельські ради «характерні риси Ісуса, цнотливість і слухняність» (Vita consecrata, 1).

У зверненні на перший День Богопосвяченого Життя, Святіший Отець визначає його потрійну мету.

Відповідає він, по-перше, особистій потребі урочистого прославлення Господа та подяки за великий дар богопосвяченого життя – життя, яке збагачує і несе радість християнській спільноті через свої різноманітні дари і через щедрі плоди багатьох життів, повністю відданих справі Царства.

День Богопосвяченого Життя має, по-друге, завдання: сприяти пізнанню і повазі до богопосвяченого життя з боку люду Божого.

Третя причина відноситься безпосередньо до осіб, освячених, запрошених на загальні і урочисті заходи святкування чудових діл, які Господь в них зробив, щоб відкрити ще більше у світлі віри Божу красу, яка через Духа випромінюється в їх способі життя, і щоб ще енергійніше усвідомити їх незамінну місію в Церкві і в світі.

“Богопосвячене життя було не тільки в минулому поміччю і опорою для Церкви, але являє собою цінний і невід’ємний дарунок для теперішнього і майбутнього люду Божого, тому що воно глибоко злито з його життям, його святістю і місією”.

Історія Церкви показує, що в будь-який час є люди, які в наслідуванні євангельської Марії, прагнуть отримувати “кращу частку” – приймають життя в цнотливості, бідності і слухняності, щоб серцем чистим і неподільним служити Христу і ближнім. Історія показує, що життя в цнотливості, бідності і слухняності дозволяє досягти досконалої любові. Практика євангельських рад являє собою вісь чернечого життя.

Обіти чистоти, вбогості та послуху стосуються трьох основних областей життя.

Перший – обітниця чистоти – це вибір Христа в якості єдиної любові, і тому пов’язаний з добровільною відмовою від подружнього життя. Ця любов нареченої до Нареченого знаходить своє продовження в любові до тих, кого всі покинули.

Обітниця бідності є відповіддю посвяченого життя на розповсюджену сьогодні “матеріалістичну спрагу володіння, яка зневажає потреби і страждання слабких і відкидає будь-яку турботу про збереження рівноваги природних ресурсів” (Vita consecrata, № 89).

Обітниця послуху пов’язана з культурою свободи, з повагою до людської особистості, з покорою щодо несправедливості і насильства. “Послух, який є характерним для богопосвяченого життя показує особливо виразний послух Христа по відношенню до Отця і, грунтуючись на цій таємниці, засвідчує, що не існує суперечності між слухняністю і свободою” (Vita consecrata, № 91).

Покликання до монашого життя, є радою, до якої закликає нас Ісус Христос. Ради Євангелія, в їх множинності, доступні всім учням Христа. Досконалість любові, до якої покликані всі віруючі, накладає на тих, які добровільно приймають поклик до богопосвяченого життя, зобов’язані практикувати бідність і послух і чистоту для Царства.

Ордени розвивалися в історії Церкви, виникали в ній і служили їй. Християни, які бажають жити в повній згоді з ідеалами своєї релігії, є в Церкві джерелом боротьби проти постійної небезпеки байдужості і пристосування. Ордени є важливою частиною Церкви. Попит на їх діяльність не зменшується, а навпаки зростає. Йоан Павло II під час зустрічі з Орденами на Ясній Горі 5 червня 1979 року, заявив, що без чернечих Орденів, без життя, присвяченого Богу, обітів чистоти, бідності і слухняності, Церква не була б повністю Самою Собою.

“Ваші домівки, – сказав Святий Отець, – повинні бути насамперед центрами молитви, зосередження і діалогу, особистого і громадського, з Тим, Який є і має залишатися першим і головним співрозмовником у кожному трудовому дні”.