Папа до богопосвячених: Остерігаймося спокуси «виживати»

Прийняти мрію своїх засновників, аби змогти пророкувати сьогодні, наново віднайшовши те, що одного дня запалило наше серце, закликав богопосвячених осіб Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси з нагоди ХХІ Всесвітнього Дня богопосвяченого життя, яку він відслужив у четвер, 2 лютого 2017 р., в базиліці Святого Петра у Ватикані. Коментуючи біблійну розповідь про жертвування Ісуса в храмі і про те, як старець Симеон заспівав подячну пісню, взявши на руки Немовля-Спасителя, Святіший Отець зауважив, що серце Симеона радіє, бо він отримав привілей «обійняти очікуване спасіння».

У світлі літургійних текстів, що вказують на те, що хоч Господь підпорядкувався приписам старого закону, у дійсності, Він вийшов назустріч Своєму народові, що очікував Його з вірою, проповідник зазначив, що пісня Симеона – це пісня віруючої людини, яка «наприкінці своїх днів» може ствердити: «Це правда, надія на Бога ніколи не розчарує». Тож похилі віком Симеон й Анна свідчать про те, що «життя заслуговує, щоб його прожити з надією, бо Господь дотримується Своїх обітниць».

«Цю пісню надії ми успадкували від наших предків. Вони ввели нас у цей “динамізм”. У їхніх обличчях, життях, в їхній щоденній і постійній посвяті ми могли побачити, як ця прослава втілювалася. Ми є спадкоємцями мрій наших праотців, спадкоємцями надії, що не розчарувала наших матерів та отців засновників, наших старших братів і сестер. Ми є спадкоємцями наших похилих віком, що відважувалися мріяти; й, подібно до них, також і ми сьогодні хочемо співати: Бог не ошукує, надія на Нього не розчаровує. Бог виходить назустріч Своєму народові», – сказав Папа, додаючи:

«Нам буде корисно прийняти мрію наших отців, аби змогти пророкувати сьогодні та наново віднайти те, що одного дня запалило наші серця. Разом мрія та пророцтво. Пам’ять про те, як мріяли наші похилі віком, наші отці та матері, та відвага для того, щоб далі пророчо нести цю мрію».

За словами Святішого Отця, таке наставлення «оберігає від спокуси, яка може вчинити наше богопосвячене життя безплідним: від спокуси виживати». Він зазначив, що дух виживання, поступово вкорінюючись у спільнотах, вчиняє її членів заляканими, зачиняючи у домах та власних схемах. «Воно спрямовує нас у минуле, до славних, але минулих подвигів, які замість того, аби викликати пророчу креативність, що зродилася із мрії наших засновників, шукає шляхи втечі від викликів, які сьогодні стукають до них дверей», – сказав проповідник, додаючи, що «психологія виживання» також позбавляє сили харизму, спричиняючись до того, що ми більше журимося про збереження будівель і структур, замість того, щоб уможливлювати нові процеси.

«Спокуса виживання спричиняється до забуття про благодать, вчиняє нас професіоналами від сакрального, а не отцями, матерями чи братами надії, яку ми покликані провіщати. Ця атмосфера виживання висушує серця наших похилих віком, позбавляючи їх здатності мріяти, і, таким чином, знепліднює пророцтво, яке молодші покликані звіщати та здійснювати. Одним словом, спокуса виживання перетворює у загрозу, в небезпеку й трагедію те, що Господь представляє як шанс для місії», – сказав Наступник святого Петра, заохотивши звернути свій погляд на євангельську подію Стрітення.

Папа зауважив, що «пісню прослави» старця Симеона та пророчиці Анни викликало не споглядання себе самих й аналіз власного особистого становища, але надія, що була опорою в їхній старості та здійснилася у зустрічі з Ісусом. Тож коли Марія вклала в обійми Симеона Сина Обітниці, старець починає виспівувати свої мрії, коли Ісуса поставлено серед Його люду, той віднаходить радість.

«Саме так, лише це зможе повернути нам радість і надію, лише це вбереже нас від того, щоб жити з наставленням виживання. Лише це зробить плідним наше життя та підтримуватиме живим наше серце. Поставити Ісуса там, де Він має перебувати: посеред Його люду», – наголосив проповідник, зауважуючи, що всі ми усвідомлюємо культурні перетворення, що відбуваються, а тому важливо, щоб богопосвячені особи «були включені разом з Ісусом в життя, у серце цих великих перетворень».

За словами Наступника святого Петра, загальна місія, будучи згідною з кожною окремою харизмою, полягає в тому, щоб бути «закваскою в цьому конкретному тісті». Звісно, могло би бути і «краще борошно», але «Господь послав нас бути закваскою тут і тепер, з усіма викликами, що постають перед нами». Не з наставленням оборони, не спонукувані страхом, але «поклавши руки на рало, намагаючись виростити зерно, часто посіяне серед куколю».

«Поставити Ісуса серед Його люду означає мати споглядальне серце, здатне розпізнавати, як Бог крокує вулицями наших міст і сіл, наших кварталів. Ставити Ісус серед Його люду означає брати на себе й хотіти допомогти нести хрести нашим ближнім. Це означає доторкатися до Ісусових ран в ранах світу, який є зраненим і прагне та благає про повернення до життя. Разом з Ісусом стати серед Його люду! Не як активісти віри, але як люди, що постійно отримують прощення, як чоловіки та жінки, помазані Хрищенням, аби ділитися цим помазанням і Божою відрадою з іншими», – сказав Папа, наголошуючи, що вихід із замкнутості у собі самих «не лише є корисним, але перетворює наше життя та нашу надію в пісню прослави».

«Але це зможемо зробити лише тоді, коли засвоїмо мрії наших похилих віком та перетворимо їх у пророцтво», – наголосив Святіший Отець, підсумовуючи: «Супроводжуймо Ісуса до зустрічі з Його людом, щоб Він був серед свого народу, не серед нарікань чи туги тих, які втратили здатність пророкувати, то не прийняли мрій своїх отців, але в прославі й спокої. Не у збудженні, але в терпеливості того, хто покладається на Святого Духа, Господа мрій і пророцтва. І, таким чином, ділімося тим, що нам належить: піснею, яка зроджується з надії».