Washington Post: кардинал Берк – расист. New York Times: Берк змовився з трампістами проти Франциска

Коли новообраний президент США Дональд Трамп назвав американські мейнстрімні ЗМІ фабрикою фейків, «прогресивний» загал вибухнув загальним обуренням. Проте, все більше виглядає на те, що американські мейнстрімні ЗМІ таки дійсно стали фабрикою брехні й пропаганди. В останніх кілька днів в американських ЗМІ розгорнулася істерична, брехливо-фейкова кампанія проти кардинала Реймонда Берка.

Як відомо, американські ліві ЗМІ ніколи не вирізнялися об’єктивним і професійним висвітленням життя Католицької Церкви, але останні публікації стосовно церковної тематики у флагманів лівої думки в США усе більше нагадують вироби антикатолицького більшовицького агітпропу.

Напад на кардинал Берка розпочало видання The New York Times статтею від 7 лютого 2017р. під сенсаційним заголовком «Steve Bannon Carries Battles to Another Influential Hub: The Vatican» підписану Джейсоном Горовіцем. Автор статті описує моторошну змову між кардиналом Раймондом Берком та колишнім головним редактором Breitbart, а тепер радником президента Трампа Стівеном Бенноном, яка нібито мала місце на урочистостях з нагоди канонізації Папи Івана Павла ІІ.

Дальше – цікавіше. Автор називає кардинала Берка дивним терміном «архиконсервативний». Але як влучно зауважив Карл Олсон на шпальтах The Catholic Word Report (редактор цього видання), що означає цей політичний термін стосовно кардинала Римської Церкви? Кардинала, якого Карл Олсон називає розсудливим, таким, що знає міру і який є ретельно ортодоксним католиком.

Схожим є на тотальну вигадку також і твердження автора про існування всередині Католицької Церкви таємничої групи під назвою «Rad Trads», яка начебто має своїм завданням боротьбу проти Франциска і тісно співпрацює з Трампом.

Автор статті вдається до відвертої брехні стверджуючи, що Великий Магістр Мальтійського Ордену пішов у відставку, тому що висловив непослух Папі. Насправді ж, колишній Великий Магістр мальтійських лицарів фра Метью Фестінг неодноразово засвідчував послух Папі й пішов у відставку, щоб запобігти розгортанню можливого конфлікту довкола питання суверенності мальтійців.

Окрім цього, наскільки б це неймовірним не здавалося, але автор фальсифікує навіть назву традиційного Маршу за життя, називаючи його антиабортним маршем. Хоча ні для кого не є секрет, що рух за життя (pro-life) далеко не є виключно проабортним. Адже бути пролайфером – це означає боронити людське життя від його зачаття, аж до його природнього завершення. Тому, пролайфери виступають не тільки проти абортів, але й проти евтаназії, проти експериментів з людськими ембріонами, проти смертної кари, одним словом проти всього, що є загрозою людському життю.

Аналізуючи статтю Горовіца у GetReligion Террі Маттінґлі звертає увагу на те, що твердження Горовіца практично позбавлені аргументації. Маттенґлі зауважує, що єдиним джерелом інформації про близькі стосунки кардинала Реймонда Берка та Стіва Беннона є Бенджемін Гарнвелл – засновник Інституту Dignitatis Humanae. Інші джерела своєї інформації Горовіц окреслює словом багато.

Маттенґлі зауважує, що твердження Горовіца про те що Трамп і Беннон співпрацюють з противниками Франциска взагалі є повністю неаргументованим та необґрунтованим. Більше того, Маттенґлі зауважує, що Горовіц не надає жодних доказів про існування таємничої групи «Rad Trads» всередині Католицької Церкви, яка начебто, бореться проти Франциска. Маттенґлі рекомендує своїм читачам прочитати ще раз статтю Горовіца і поставити собі просте запитання: хто говорить? Для чого це сказано? звідки вони про це знають?

Позиція Маттенґлі не позбавлена смислу, якщо звернути увагу на те, що Горовіц цілком очевидно не орієнтується в реаліях Католицької Церкви і в суті виступів кардинала Берка з проханням до Папи дати роз’яснення стосовно Amoris Lаеtitia.

Багато дальше від The New York Times пішло видання The Washington Post. Для Washington Post кардинал Берк не більше не менше, ісламофоб та білий націоналіст (white nationalist – в американській пресі інше, благіше ім’я за білий расизм), який керує нео-фашистами всередині Католицької Церкви.

На думку Емми-Кейт Саймонс, чию статтю видання опублікувало 9 лютого під заголовком «How Pope Francis can cleanse the far-right rot from the Catholic Church», кардинал Берк є основною перешкодою для Франциска, який як їй це бачиться, має очистити Католицьку Церкву від ультраконсервативної гнилі. Аналізуючи творіння Саймонс Клер Кретьєн, колумніст Life Site, напряму називає статтю істеричною. А Карл Олсон називає статтю Саймонс однією з наймерзенніших і наклепницьких.

Неймовірно, але авторка статті не сіло, не впало називає кардинала-ортодокса – відступником, а Суверенний Мальтійський Орден – таємним товариством! Здається Ден Браун відпочиває.

З логікою у пані Саймонс теж дивний стан, наприкінці своєї статті вона твердить, що жахливий клирик-ренегат (кардинал Берк), який заправляє фашистами і тягне Церкву в часи Гітлера і Муссоліні, насправді не є… єретиком.

На думку Саймонс, у Католицькій Церкві зараз триває боротьба між Франциском-реформатором і консерваторами, які хочуть відновити білу християнську домінацію. Направду, створюється враження, що авторка взагалі не розуміє нічого у темі, яку вона, начебто, взялась висвітлити. Сам вислів «white Christian dominance» – біла християнська домінація в католицтві є повним безглуздям. А тим більш безглуздим є приписування якихось подібних переконань католицьким ортодоксам. Для прикладу, більшість оглядачів зараховують саме до твердих ортодоксів негра – кардинала Роберта Сару.

На думку Карла Олсона, антиберківські статті в The New York Times та у The Washington Post взагалі не показують ні найменшої турботи про реальність та правду.

На сторінках CatholicCulture.org засновник Catholic World News Філ Ловлер зазначає, що химерна теорія змови, яку просувають американські мейнстрімні ЗМІ про змову правих сил проти Папи збудована на трьох помилках. Перша помилка – твердження про те, що Стів Беннон, який ще кілька місяців тому був майже невідомий в церковних колах, насправді очолює змову проти Папи Франциска. Друга – цілковите нерозуміння природи внутрікатолицької дискусії стосовно Amoris Laetitia. І третя – спроба представити кардинала Реймонда Берка в якості революціонера.

Єдині докази, які висувають автори теорії змови, як зауважує Ловлер, це те, що три роки тому кардинал Берк зустрічався з Стівом Бенненом та відомим італійським консервативним політиком, що свого часу кардинал Берк висловив стурбованість з приводу поширення радикального ісламу, що кардинал Берк захищає католицьке вчення про нерозривність шлюбу.

Проте, на переконання Ловера, головними промоторами трьохступенової теорії змови є не стільки американські мейнстрімні ЗМІ, як найзавзятіші прихильники Папи Франциска. «Якщо ви мені не вірите, підпишіться на Твіттер о. Антоніо Спадаро і зверніть увагу на те, як часто він робить сам, або заохочує «стрільбу» в сторону кардинала Берка», – пише Ловер. Як стверджує Ловер, саме твітти о. Спадаро часто використовуються світськими журналістами, які через нерозуміння внутрікатолицької полеміки відчитують її у звичних для них політичних термінах. Отець Антоніо Спадаро – редактор «La Civilta Cattolica».

Сам Ловер вбачає у спробах дискредитації кардинал Берка спробу виправдати стан речей, який склався довкола Amoris Laetitia. Оскільки, який припускає засновник Catholic World News, Франциск не може і/або не хоче відповідати на dubia чотирьох кардиналів.

Проте, як би там не було, але коли поглянути на антиберківські статті, то повне нерозуміння того, що таке Католицька Церква, що таке католицтво, як це все функціонує помножене на істерику й буйну фантазію, якій би завидували сталінські агітпропники – це і є, уже згадані, статті у двох американських «флагманах» світових ЗМІ про кардинала Реймонда Берка.

о. Орест Дмитро Вільчинський