Важкі питання. Що таке цнотливість? Чи це синонім слова «невинність»?

ПИТАННЯ: Що таке цнотливість? Чи це синонім слова «невинність»?

ВІДПОВІДЬ: Цнотливість – це чеснота, яка вберігає любов від егоїзму і допомагає їй бути чистою. Якщо до невинності покликані ті, хто не перебуває в шлюбі, то до цнотливості покликані всі люди, що живуть у шлюбі або в безшлюбності. Цнотливість позначає цілісність особистості, коли помисли відповідають вчинкам. Цнотливість означає повну цілісність сексуальності в людській особистості і, таким чином, внутрішню єдність людини в її тілесному і духовному бутті (Катехизм КЦ, 2337). У розумінні Церкви цнотливість рівнозначна чистоті любові. Всі люди покликані до любові чистої, так щоб їх вчинки не були сурогатом справжньої, безкорисливої любові. Виховувати дітей в цнотливості означає виховувати у них здатність любити по-справжньому, не поступаючись схильності вважати іншу людину предметом насолоди. Наша здатність любити часто потрапляє в пастку того, що святий Іван називає похіттю плоті (1 Ів 2,16). Цнотливість – це внутрішня свобода, яка не дозволяє людині потрапити в рабство похоті плоті. Це має на увазі духовну боротьбу: відкидання нечистих помислів, подолання спокус, відмова від дій, які оскверняють людське тіло і вносять безлад в сокровенну сферу людини. Як свідчить Катехизм Католицької Церкви, «цнотливість вимагає, щоб людина навчилася володіти собою. Це частина підготовки до правильного користування людини свободою. Альтернатива зрозуміла: або людина володіє своїми пристрастями і знаходить спокій, або вона дозволяє їм панувати над собою і стає нещасною»(2339).

Подружжя також покликане до цнотливості, тобто до чистоти любові, яка захищає її від можливих сурогатів. Подружній цнотливості суперечать деякі дії, що практикуються в інтимному житті: вони не тільки не є актами любові, але і загрожують самій любові.

Цнотливість – це загальна доброчесність, яка проявляється по-різному в залежності від життєвого статусу. Для людини, яка обрала безшлюбність заради Царства Небесного або принесла чернечу обітницю, цнотливість рівноцінна повному утриманню.

Цнотливість спонукає людину зберігати чистоту до шлюбу, в силу самого сенсу, самої природи сексуального акту. Якщо він є справжнім, тобто висловлює цілковиту віддачу себе іншій людині, то ця тілесна віддача може здійснитися тільки після того, як сталася взаємна віддача один одному за допомогою шлюбної згоди. Будь-яка людина, яка не перебуває в шлюбі, покликана до абсолютної стриманості. Вступ в інтимні стосунки з людиною, яка не є чоловіком або дружиною, завжди буде гріхом проти заповіді «Не чини перелюбу». У християнському шлюбі цнотливість не є синонімом утримання, але в деяких випадках утримання стає проявом здорового розуму. Наприклад, природні методи планування сім’ї – єдині прийнятні для християн – передбачають більш-менш тривалі періоди стриманості, коли чоловік і жінка, бажаючи відповідально підійти до народження дітей, відкладають зачаття, утримуючись в сприятливі для зачаття дні. Є й ситуації, коли подружжя з вагомих причин змушені повністю відмовитися від дітонародження, наприклад, через серйозну хворобу: тоді вони теж повинні утримуватися.

У будь-якої подружньої пари, яка надихається справжнім коханням, існують періоди стриманості – більш-менш тривалої. Ці періоди стають благодатним моментом для взаємного зростання в любові-самовіддачі, в повазі і чуйності один до одного. Це теж вираз чесноти цнотливості.

«Невинність» можна розуміти по-різному. У повсякденному сенсі вона позначає стан невинності, коли людина ще не вступала у сексуальні відносини. У цьому випадку мова йде про фізіологічну невинність. У найвужчому сенсі невинність означає, що людина жодного разу в житті не порушила шостої заповіді.

Існує також моральна невинність. Таку невинність можна не тільки повернути, а й плекати. Не випадково святий Августин, кажучи про Марію Магдалину, що ототожнюється з грішницею, стверджував, що після зустрічі з Господом і покаяння її по чистоті перевершила тільки Діва Марія.

«Невинність», «дівицтво» може бути синонімом добровільної безшлюбності. Слово Боже рясно підтверджує, що дівицтво відіграє особливу роль в домобудівництві спасіння. Діва Ізраїлева, про яку часто говорять старозавітні пророки, символізує вірність і любов до Бога. З приходом Христа Діва Ізраїлева іменується Церквою, а саме дівицтво стає есхатологічною реальністю, яка знайде повний сенс тільки в останньому, остаточному здійсненні месіанського шлюбу народу зі своїм Господом. «Христос полюбив Церкву, і віддав себе за неї», – говорить апостол Павло (Еф 5,25). Звертаючись до громади Коринту, Павло бажає представити її Христу «дівою чистою і непорочною» (2 Кор 11,2).

Дівицтво знаходить особливу красу і особливе значення в образі Пресвятої Діви Марії. У ній були благословенні і обдаровані великою духовною плідністю ті численні чада Церкви, які зробили вибір на користь безшлюбності заради Царства Небесного.

Дівицтво не є велінням Господа: «Щож до дівиць, то наказу Господнього не маю, а даю раду як той, хто завдяки милості Божій гідний довір’я», – пише апостол Павло (1 Кор 7,25). Це не припис, а особисте покликання від Бога, особливий дар. Основа християнського дівицтва – Царство Небесне: «Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано» (Мт 19,11) – говорить Господь. Павло вважає, що дівицтво актуальне для «віку цього», і воно добре «по теперішньому утиску», як він пише в Першому Посланні до Коринтян (7,26). Не випадково обітницю безшлюбності, принесену ченцями, називають «євангельською радою». Шлях дівицтва заради Царства Небесного, відповідно до Божественного одкровення, є засобом досягнення більш глибокого союзу з Богом, союзу, що не відволікається ні на що інше.

Таким чином, цнотливість і невинність є синонімами лише стосовно тих людей, які ще не вступили в шлюб або вибрали безшлюбність.