Папа: Насильство є запереченням будь-якої автентичної релігійності

«Щоби запобігати конфліктам і будувати мир, фундаментальним є докладати зусилля для викорінення ситуацій нужди та визискування, в яких найлегше прищеплюється екстремізм, та заблокувати потоки грошей і зброї до тих, які розпалюють насильство», – наголосив Папа Франциск, виступаючи у п’ятницю, 28 квітня 2017 р., під час Міжнародної Конференції на тему миру в Каїрському мусульманському університеті Аль-Азгар.

Цей навчальний заклад, який 1983 року відсвяткував своє тисячоріччя, започаткувався із школи при мечеті Аль-Азгар, спорудженої після завоювання Єгипту Фатімідським халіфатом. Спочатку тут викладалися релігійні та юридичні дисципліни. Далі цей осередок став хранителем вчення сунітського ісламу. В шістдесятих роках минулого століття він набув рис сучасного університету, додавши навчальні програми з інших дисциплін, як от медицина, педагогіка, філологія, економіка. З того часу можливість навчатися в ньому отримали також і жінки. Сьогодні тут здобувають освіту 300 тисяч студентів з усіх мусульманських країн.

На запрошення ректора цього університету 27-28 квітня тут зібралися релігійні та політичні провідники, представники поміркованих течій ісламу та різних християнських Церков, щоб наголосити на тому, що єдиним шляхом у майбутнє є діалог. І саме перед учасниками цієї конференції Глава Католицької Церкви виголосив свою першу промову в рамках 18-ї Апостольської подорожі, зазначаючи, що хоче поділитися деякими думками, «почерпнутими із славної історії цієї землі, яка протягом історії явилася світові, як земля цивілізації та земля завітів».

Перед Папою промовляв шейх Ахмед Аль-Таїб, який на початку промови запросив присутніх вшанувати хвилиною мовчання жертви тероризму.

Святіший Отець, насамперед, звернув увагу на те, що з найдавніших часів культура, що зродилася на берегах Нілу, була синонімом цивілізованості, адже «шукання знання та цінування освіти» виявилися «плідними рішеннями на користь поступу, обраними давніми мешканцями цієї землі» та є «необхідними рішеннями для майбутнього» миру, який «неможливий без належного виховання молодих поколінь».

«Виховання, у дійсності, стає життєвою мудрістю, коли є здатним видобути з людини, в контакті з Тим, Який її перевищує та з тим, що її оточує, щонайкраще з себе, формуючи ідентичність, не зосереджену на собі самих. Мудрість шукає іншого, долаючи спокусу закам’янілості й замкненості», – сказав Папа, додаючи, що вона ставить у центрі «гідність людини, цінну в очах Бога, та етику, гідну людини».

У цьому контексті Глава Католицької Церкви наголосив на важливості того, щоб «спільно прямувати вперед» у сфері діалогу, усвідомивши, що «майбутнє всіх залежить від зустрічі між релігіями та культурами». І в цьому можуть допомогти «три фундаментальні орієнтири», якими є «обов’язок ідентичності, мужність інакшості та щирість намірів».

«Обов’язок ідентичності, тому що неможливо будувати справжній діалог на двозначності або жертвуючи добром для того, щоб сподобатися іншому; мужність інакшості, аби на того, який є відмінним від мене з огляду на культуру чи релігію, не дивитися, як на ворога, не ставитися як до неприятеля, але приймати, як товариша в дорозі, зі щирим переконанням, що добро кожного полягає в добрі всіх; щирість намірів, оскільки діалог, як автентичне вираження людяного, не є стратегією для досягнення інших цілей, але дорогою істини, що заслуговує, аби на неї терпеливо ступили, щоб перетворити суперництво у співпрацю», – сказав Папа, додаючи:

«Виховувати до шанобливої відкритості та щирого діалогу з іншим, визнаючи його фундаментальні права і свободи, особливо, релігійну, становить найкращий шлях для спільного будування майбутнього, для того, щоб ставати будівничими цивілізації».

Далі Святіший Отець перейшов до іншого аспекту своїх роздумів: Єгипет, як земля різних союзів, де зустрічалися різні віри й культури, усвідомлюючи важливість того, щоб заключати союзи задля спільного добра. Відправною точкою він обрав «Гору Завіту», тобто, гору Синай, яка, за його словами, пригадує, що «справжній союз на землі не може не рахуватися з Небом, що людство не може намірятися зустрічатися в мирі, виключивши Бога зі свого горизонту», як також «не може зійти на гору, аби привласнити Бога собі».

Як зауважив Глава Католицької Церкви, це дуже актуальне послання у парадоксальному контексті, в якому, з одного боку, існує тенденція витіснити релігію у приватну сферу, але з іншого – релігійна сфера змішується із політичною. Через це існує загроза того, що «релігія буде поглинута управлінням дочасними справами та спокушувана ілюзіями світської влади». З іншого боку, у світі, який «глобалізував чимало корисних технічних засобів, але разом з цим – байдужість і халатність», відчувається «ностальгія за великими питаннями про сенс». І саме тому «релігія є не проблемою, але частиною вирішення».

Звертаючи знову свій погляд до гори Синай, Папа підкреслив, що всередині Заповідей, проголошених на ній, звучить: «Не убий». «Бог, Який любить життя, – наголосив він, – не перестає любити людину і тому закликає її протистояти дорозі насильства, що є фундаментальною передумовою будь-якого союзу на землі. І до здійснення цього наказу покликані, насамперед, а сьогодні по-особливому, саме релігії, бо в той час, як стоїмо перед невідкладною потребою Абсолюту, невід’ємним є виключити будь-яку абсолютизацію, що виправдовуватиме прояви насильства. Насильство, у дійсності, є запереченням будь-якої автентичної релігійності».

За словами Єпископа Риму, релігійні провідники покликані викривати насильство, яке одягає маску «священного», викривати насильство проти гідності та прав людини, вказувати на те, що «спроби виправдати будь-яку форму насильства в ім’я релігії» є «ідолопоклонницьким фальшуванням Бога», ім’я Якого є «Святий», «Бог миру».

«Віра, яка не народжується зі щирого серця та з автентичної любові до Милосердного Бога – це форма конвенційної чи суспільної приналежності, яка не визволяє людину, але розчавлює її. Скажімо разом: наскільки зростається у вірі в Бога, настільки зростається в любові до ближнього», – наголосив Папа Франциск, додаючи: «Але релігія покликана не лише викривати зло; вона містить в собі покликання поширювати мир, сьогодні, мабуть, більше ніж будь-коли. Не вдаючись до услужливого синкретизму, нашим завданням є молитися одні за одних, випрошуючи в Бога дару миру, зустрічатися, діалогувати й поширювати згоду в дусі співпраці та дружби».

Як зауважив Святіший Отець, сьогодні потрібні «будівничі миру, а не провокатори конфліктів», «проповідники примирення, а не оповісники знищення». У світі, в якому бачимо, з одного боку, віддаленість від реальних потреб людей, а з іншого – народження демагогічних популізмів, для запобігання конфліктам і будування миру необхідно «викорінювати бідність і визискування», що є плідним тереном для екстремізму, та «заблокувати потоки грошей і зброї до тих, які розпалюють насильство».

«Лише вчинивши прозорими каламутні маневри, які живлять злоякісну пухлину війни, можна запобігати її дійсним причинам. І до цього невідкладного й серйозного завдання зобов’язані провідники народів, інституцій та відповідальні за інформацію, що, як і ми, відповідальні за цивілізацію і також покликані Богом, історією та майбутнім, започатковувати, кожен у своїй сфері, процеси миру, не занедбуючи встановлювати стійкі основи для союзів між народами і державами».