Беатифікація ірландського священика-єзуїта, покровителя убогих і страждаючих

«Батьком убогих і страждаючих» назвав Папа Франциск о. Джона Саллівана, ТІ, який 13 травня 1917 р., був проголошений блаженним у місті Дубліні. «Він жив в Ірландії в дев’ятнадцятому і двадцятому столітті та присвятив свої життя навчанню та духовній формації молоді, – сказав Святіший Отець. – Його називали батьком убогих та страждаючих, які його дуже любили й намагались з ним зустрітись. Прославмо Господа за його свідчення».

Незвичайним був життєвий шлях цього нового блаженного католицької Церкви.

Отець Джон Салліван народився в 1861 році в Дубліні, Ірландія, в багатій родині лорда-канцлера Ірландії. Батько був протестантом, а мати – католичкою. Майбутній блаженний був вихований у протестантському дусі, навчався в протестантських вищих навчальних закладах.

У грудні 1896 року, він був прийнятий до лона Католицької Церкви, а через 4 роки вступив до Чину Товариства Ісусового, тобто до отців-єзуїтів. Він був уже зрілою людиною і залишив блискучу кар’єру юриста та вченого. Його співтовариші у духовній формації, набагато молодші від нього, були вражені його простотою, смиренністю, духом послуху й убожества. Таким він залишився до кінця свого життя, бувши також людиною глибокої молитви.

Більша частина його священицького життя пройшла в коледжі отців-єзуїтів. Він знав, що не був великим оратором, але всі цінили його переконливий приклад, а численні хворі та знедолені з великим довір’ям просили його молитись за них. Вже під час життя о. Джона швидко поширилась опінія про його святість, яка збільшилась після його смерті 1933 року. Блаженний о. Джон Салліван похований у храмі отців-єзуїтів у Дубліні і над його гробом не припиняється потік вірних, як католиків, так і протестантів, які шукають його святого заступництва.

Кардинал Анджело Амато, Префект Конгрегації у справах святих, який від імені Папи Франциска, очолив беатифікаційну Святу Месу, наголосив на особистому убожестві отця Джона, який насправді був «бідним серед бідних, уособленням духу убожества». В його кімнаті було тільки вузьке ліжко з благенькою ковдрою, навіть, якщо погода була холодною, жорстке дерев’яне крісло, маленький столик, надбитий глечик і Розп’яття, з яким він ніколи не розлучався.