«”Чим можу послужити?” – запитував Блаженніший Любомир людей, які до нього зверталися», – владика Богдан (Дзюрах)

У Патріаршому соборі Воскресіння Христового вірні на чолі з Отцем і Главою Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішим Святославом помолилися Заупокійну Божественну Літургію на дев’ятий день після відходу у вічність Блаженнішого Любомира.

Після Літургії Блаженніший Святослав відслужив Панахиду в крипті Собору, де спочиває Блаженніший Любомир.

Із Главою Церкви співслужили: владика Борис (Ґудзяк), Єпарх єпархії Святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії, владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, владика Йосип (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, та священики, що прибули на Літургію.

Під час проповіді до вірних владика Богдан (Дзюрах) відзначив, що сьогодні, на дев’ятий день після смерті Блаженнішого Любомира, ми ще не можемо сказати, що вже зараз відчуваємо всю його велич. Адже ще за життя ми всі відчували, якою праведною і великою людиною був цей пастир Української Греко-Католицької Церкви і духовний лідер всіх українців, як його справедливо називали.

«Ми сьогодні зібралися, аби знову поклонитися з вдячністю перед його світлою пам’яттю і подякувати Богові за той дар, – дар П’ятдесятниці, за дар Святого Духа, за плід Святого Духа, який проявився в особі і в подвижницькому служінні нашого усопошого Предстоятеля», – сказав єпископ, додавши, що в ці дні про Блаженнішого Любомира було сказано дуже багато достойних слів.

Часто звучало слово «великий». «Задумаймося сьогодні ще над однією прикметою, яка наче червоною ниткою проходила крізь всі його титули, якими обдаровували його вдячні вірні і співгромадяни. Ця чеснота є гарантією справжньої величі духовної людини. Ідеться про смирення», – зауважив владика Богдан.

Смиренність нашого Блаженнішого, розповів Секретар Синоду, проявлялася передусім у тому, що він нічого не приписував собі, а Господу Богу. Він покорявся перед Божим маєстатом і вбачав у всьому, що відбувається в житті Церкви і народу, Божий палець, Божу благодать. Коли говорив про важкі випробування, які випали на нашу Церкву в минулому столітті, то визнавав із повною смиренністю те, що наша Церква витримала, вижила не завдяки нашим людським ділам, героїзму, а тільки завдяки Божій благодаті. Ми витримали жорсткі тривалі переслідування, бо з нами був Господь Бог.

«Оце віддавання честі Богові, – продовжив владика Богдан, – не означало, що Блаженніший Любомир самоусувався від діяльності, від праці. Навпаки. Його життєвим кредо, яке він озвучив на Майдані під час Революції гідності, були слова святого Католицької Церкви, Ігнатія Лойоли, який казав: “Нам треба довіряти Богові так, наче все залежить від Нього, а працювати – наче все залежить від нас”. І Блаженніший Любомир дотримувався цього гасла. Для нього не було вихідних днів. Він весь був у праці. А коли зробив свою роботу якнайкраще, покірно знову відходив на другий план. Після важливих справ, зустрічей, заходів, сідав у своє авто, хрестився і казав: «І те за нами». Завжди дивився вперед, а те, що було за плечима, віддавав у руки Божого провидіння».

Блаженніший Любомир не шукав і не очікував почестей, слави, нагород і визнання. Він поступав смиренно і покірно навіть тоді, коли робив великі історичні кроки, як-от повернення осідку Глави Церкви зі Львова до Києва. «Він хотів це зробити тихо, без галасу, але вороги зробили свою справу і розтрубили про цю подію на всю країну», – додав єпископ.

За словами владики, смиренність покійного архиєрея проявлялася також у надзвичайній здатності слухати іншу людину. А його першими словами при зустрічі з людьми було: «Чим можу послужити?» І навіть коли висловлював свою незгоду з чиєюсь думкою, то робив це надзвичайно делікатно і смиренно. Казав: «Я з вами трошки згодний і трошки незгодний». І ці слова одразу заспокоювали людей: вони розуміли, що Блаженніший Любомир поважає їхню думку, але водночас не вагається висловити і свою позицію.

«У тому всьому він був великий, у своїй простоті, покорі, смиренності», – підкреслив владика Богдан.

Блаженніший Любомир ніколи не ставив себе у центрі уваги. Завжди в центрі був Господь Бог. «Саме тому Бог звернув на нього увагу всього українського суспільства, зробивши його старцем, мудрецем, пророком українського народу. Він воістину став найбільшим моральним авторитетом у сучасному світі. На ньому справдилися слова Святого Євангелія: Бог гордому противиться, а смиренним дає свою благодать», – вважає Секретар Синоду.

На похороні Блаженнішого Любомира двоє чоловіків тримали плакат із написом італійською та українською мовами «Santo subito», «Уже cвятий»… «Ми віримо, що Блаженніший Любомир ще повернеться з небесного престолу на наші земні престоли в сяйві Божої вічної слави, як великий святий нашого народу, як провідник до Бога і до дому Отця для кожного з нас. Молімося, аби це сталося якнайшвидше», – попросив єпископ вірних і людей доброї волі.