Церква в ПАР відзнататиме 200-річчя початку офіційної місії

Католицька Церква в Південноафриканській Республіці готується до відкриття ювілейних святкувань з нагоди двохсотріччя офіційної місії в цій країні. Ювілейний рік розпочнеться подячною Святою Месою в катедральному соборі Кейптауну, що буде відслужена 25 червня 2017 р. за участю єпископату регіону.

Формальним початком існування католицьких структур в регіоні став Апостольський Вікаріат Мису Доброї Надії, заснований Папою Пієм VII 7 червня 1818 року. Після 200 років Південноафриканська Єпископська Конференція, що об’єднує ієрархів ПАР, Ботсвани і Свазіленду, нараховує 28 дієцезій та один апостольський вікаріат.

Програмою святкувань, які завершаться подячними Святими Месами в кожному катедральному соборі Південної Африки в неділю, 10 червня 2018 року, передбачаються паломницькі заходи, освітні ініціативи та спеціальні починання у сфері харитативного служіння.

У 1487 році один з найславетніших португальських мореплавців-першовідкривачів Бартоломе́у Ді́аш, що покоряв води Атлантики в XV столітті, прибув до Китової затоки, що в той час належала до Південної Африки, і де зараз розташований головний порт Намібії.

Ця дата вважається початком присутності Католицької Церкви у Південній Африці. Католицький мореплавець назвав цей мис іменем Матері Божої Непорочного Зачаття. Того ж року на острові Святого Хреста, якому назву також дав Бартоломе́у Ді́аш, розташованому недалеко від сучасного міста Порт-Елізабет, було відслужено Святу Месу. Через десять років інший португальський мореплавець Ва́ско да Га́ма, подорожуючи до Індії, у день Різдва побачив ту саму землю, яку назвав «Землею Різдва». З мореплавцями були місіонери, але вони не залишилися євангелізувати Південну Африку.

Між 1652 і 1795 роками, згідно із законодавством голландської Ост-Індської компанії, що утримувала право монопольної торгівлі в цій частині земної кулі, католицька віра в Південній Африці була забороненою. Схоже ставлення до католиків переважало під британським пануванням між 1795 та 1802. У 1804 році голландський уряд дозволив вільне віровизнання, але два роки по тому, британське право знову заборонило присутність католицьких священиків, змушуючи їх покинути країну.

У 1818 році Папа Пій VII призначив венедиктинського священика Едварда Біді Слейтера першим Апостольським вікарієм Кейптауну. Але він так ніколи й не ступив на південноафриканську землю через заборону з боку Лондонського уряду, а тому відправився в Маврикій, де був першим Апостольським вікарієм. Його наступник отець Вільям Морріс Плесід також мав резиденцію у Маврикії. А вже з призначенням єпископа домініканця Раймона Гріффіта в 1837 році третім Апостольським Вікарієм Мису Доброї Надії і першим єпископом Південної Африки, на цій землі починається історія Католицької Церкви як видимої структури. У 1847 році було створено Східно-Капський вікаріат. До Південної Африки запрошено перших черниць. У 1852 році сюди прибули місіонери нещодавно створеного Згромадження Облатів Непорочної Діви Марії.

На початку душпастирства діяльність Церкви в Південній Африці була скерована виключно на прибулих мешканців. Щойно у 1880-х роках монахи-трапісти зробили перший значущий вклад у євангелізацію корінного населення. Під проводом свого настоятеля Френсіса Пфаннера, вони впровадили інноваційні місіонерські методи, поєднуючи сільське господарство, освіту і проповідування. Ці зусилля породжували багато навернень, сприяючи зростанню католицької віри в регіоні Натал.

У 1925 році в Йоганнесбурзі вперше був висвячений на єпископа місцевий мешканець. Але більшість південноафриканського духовенства в той час були іноземного походження. В 1948 році була заснована місцева семінарія, але тільки для білошкірих. У 1951 році, коли Папа Пій XII встановив ієрархію в Південній Африці, всього п’ять з двадцяти єпископів мали місцеве походження. Щойно в 1947 році була відкрита семінарія для темношкірих.

Незважаючи на пізню появу на місіонерській ниві, Південноафриканська Католицька Церква показала важливі ознаки зростання протягом усього 20-го століття. Хоча довший час вона сприймалася як іноземна, сьогодні вона набула впливу в усіх суспільних сферах. Католиками є понад 8% населення Південноафриканської Республіки, вони є другими по кількості після Голландської Реформатської Церкви. Приблизно 80% її членів – корінне африканське населення.