Папа: Ісус запрошує обробляти ґрунт нашого серця

Заглянути в себе та подякувати Господеві за добрий ґрунт нашого серця, на якому проростає і приносить плоди Його слово, та обробляти той ґрунт, який ще не є добрим, заохотив вірних Папа Франциск, коментуючи перед проказуванням молитви «Ангел Господній» у неділю, 16 липня 2017 року, Христову притчу про сіяча.

Як зауважив Святіший Отець, Ісус, коли промовляв до людей, користувався простою мовою, а також використовував образи, почерпнуті із щоденного життя, аби вони були для всіх зрозумілими. Через те Його охоче слухали та цінували Його послання, яке «потрапляло безпосередньо до серця». Бо це не була «складна для зрозуміння» мова тогочасних законовчителів, «яку було важко зрозуміти і яка була повна закам’янілості, що віддаляла людей».

Ісус за допомогою простої мови допомагав слухачам зрозуміти таємниці Божого Царства, бо це не було «складне богослов’я». Одним з прикладів цього є притча про сіяча. «Сіячом, – пояснив Папа, – є Ісус. Звернімо увагу на те, що цим образом Він представляє Себе не як той, який накидається силою, але як Той, що пропонується. Він не притягає нас, здобуваючи, але даруючи Себе: вкидає зерно. Він терпеливо й щедро розсіває Своє слово, яке не є кліткою чи пасткою, але зерном, що може принести плоди. Яким же чином плодоносить? Якщо ми його приймемо».

Отож, за словами Наступника святого Петра, ця причта, насамперед, стосується нас, адже «більше говорить про ґрунт, ніж про сіяча». Ісус, так би мовити, робить «духовний рентген» нашого серця, яке, немов ґрунт, «може бути добрим, й тоді Боже слово принесе плід, навіть рясний, а може бути твердим, непроникним», що трапляється тоді, коли ми чуємо слово, але воно «відбивається», немов від дороги, «не входить всередину».

«Між добрим ґрунтом і дорогою, асфальтом, адже якщо вкинемо зерно на бруківку, то ніщо не виросте, існують два посередні типи ґрунту, які, різною мірою, можемо мати також і ми. Першим, як каже Ісус, є “кам’янистий”. Уявімо його собі: кам’янистий ґрунт – це той, в якому мало землі, а тому зерно проростає, але не може глибоко вкоренитися. Таким є поверховне серце, яке приймає Господа, прагне молитися, любити й свідчити, але не є витривалим, втомлюється та ніколи не здіймається увись. Це серце без глибини, в якому камінці лінивства переважають над добрим ґрунтом, де любов є непостійною та прохідною. Але той, хто приймає Господа лише тоді, коли йому цього хочеться, не принесе плоду», – сказав Святіший Отець, додаючи:

«Врешті, останнім типом ґрунту є тернистий, переповнений чагарником, що заглушує добрі паростки. Що представляють чагарі? “Турботи світу цього та спокуси багатства”, – виразно каже Ісус. Терниною є вади, які конфліктують з Богом, які заглушують Його присутність: ними, насамперед, є ідоли світського багатства, жадібний стиль життя лише для себе самих, задля володіння та влади. Якщо вирощуємо ці чагарники, то заглушуємо зростання Бога у нас. Кожен може розпізнати своє мале чи велике терня, вади, які живуть у його серці, чагарі, більше чи менше вкорінені, які не подобаються Богові й заважають нам мати чисте серце. Слід виполоти їх, бо в іншому випадку Боже слово не принесе плоду, зерно не розвинеться».

Підсумовуючи, Папа зазначив, що Ісус заохочує нас подивитися на себе зсередини: «подякувати за наш добрий ґрунт і трудитися над тим, який ще не є добрим». «Запитуймо себе, чи наше серце відкрите для того, щоб з вірою прийняти зерно Божого слова. Запитаймо себе, чи наші камінці лінивства не є досі численними й великими, визначмо й назвімо по-імені тернину вад. Наберімося відваги добре обробити наш ґрунт, обробити своє серце, принісши до Господа у сповіді та в молитві наше каміння та терня. Як що так чинитимемо, то Ісус, добрий сіяч, з радістю зробить додаткову роботу: очистить наше серце, визбируючи каміння й тернину, яка заглушує Його слово», – сказав Святіший Отець, піднісши думку до Пресвятої Богородиці, побажавши, аби Вона, «неперевершена у прийнятті Божого слова та у впроваджуванню його в життя», допомогла нам «очистити серця та оберігати в них Господню присутність».