Прагнути захистити іслам всякою ціною означає зрадити істину,- науковець-єзуїт

У цьому інтерв’ю єгипетський мелхіт-католик єзуїт о. Генрі Булад пояснює чому, на його думку, ісламські терористи застосовують те, чого їхня релігія вчить їх, і чому Церква не є спроможною реагувати, оскільки стала жертвою лівацької ідеології, що руйнує Захід.

Розмовляв Едвард Пентін

Церква не повинна захищати іслам «усілякою ціною» і прагнути «звільнити його від усіляких жахіть, які щодня чиняться в його ім’я», бо в такому випадку вона «зрештою зрадить віру» – вважає провідний єзуїтський науковець у сфері ісламу.

Мелхіт-католик єзуїт о. Генрі Булад вважає, що коли йдеться про справи з ісламом, Католицька Церква піддалася «ліберальній лівацькій ідеології, що руйнує Захід», базуючись на приводі «відкритості, толерантності та християнського милосердя».

Отець Булад розповів, що поділився цими думками з Папою Франциском в листі, якого написав йому в серпні минулого року, зазначаючи, що багато хто вважає, що власні погляди Папи на іслам є «пов’язані з цією ідеологією, і тому, заради самовдоволення, відбувається перехід від одної поступки до іншої, від компромісу до компромісу, втрачаючи таким чином істину».

«Християни», – як пише отець, – «очікують від Вас чогось іншого, ніж невизначені і безболісні заяви, що можуть викривляти реальність».

Дехто говорив, що Папа зайняв дипломатичну, однак трохи твердішу позицію щодо ісламу, виступаючи в університеті Аль Ажар в Каїрі наприкінці квітня.

85-річний Отець Булад, єгиптянин і родич єзуїтського вченого у сфері ісламу, о Саміра Халіла Саміра, також в цьому інтерв’ю розповів, чому він вважає, що ісламісти просто виконують те, що їх навчає релігія, чи іслам здатний на реформи, і як, попри проблеми, релігія може допомогти Церкві діяти як бастіон проти секулярної ідеології.

Отче Булад, які є докази того, що іслам по своїй суті є насильницьким?

Ось чіткі фрази з самого Корану:

«Вбивай невіруючого, де б ти його не знайшов» (Коран 2:191)

«Воюй проти невірних, що живуть з тобою по сусідству» (Коран 9:123)

«Коли виникає нагода, вбивай невірних, де б ти їх не спіймав» (Коран 9:5)

«Будь-яка релігія, крім ісламу, є неприйнятна» (Коран 3:85)

«Юдеї і християни – відступники; борись з ними» (Коран 9:30)

«Каліч і розпинай невірних, якщо вони критикують іслам» (Коран 5:33)

«Карай невіруючих палаючим одягом, зв’язаними залізними прутами, кип’ячою водою; плав їхню шкіру і животи» (Коран 22:19)

«Невіруючі – дурні; закликай мусульман боротись з ними» (Коран 8:65)

«Мусульмани не повинні брати невірних за друзів» (Коран 3:28)

«Тероризуй і обезголовлюй тих, хто вірить в писання, інше від корану» (Коран 8:12)

«Мусульмани повинні опанувати усіляку зброю, щоб тероризувати невірних» (Коран 8:60)

На додаток до цього є кілька прикладів з вчення і життя Мухамеда. Ось кілька цитат з мусульманських джерел:

– «Мені наказали боротись проти людей, поки вони не визнають, що не існує іншого бога, крім Аллаха, і що Мухамед – посланець Аллаха» (Muslim 1:33)

– «Борись з усіма таким чином, як Аллах, і вбивай тих, хто не вірить в Аллаха» (Ibn Ishaq 992). Життя Мухамеда було послідовністю війни, плюндрування і вбивств… і кожного мусульманина закликається наслідувати цей верховний «зразок для наслідування».

– Мухамед мав і торгував рабами – (Sahih Muslim 3901), і наказував своїм послідовникам каменувати жінок за перелюб – (Muslim 4206)

– Він сам обезголовив 800 юдейських чоловіків і хлопців (Abu Dawud 4390), наказував вбивати жінок (Ibn Ishaq 819, 995) і вбив тих, хто його ображав – (Bukhari 56:369, 4:241)

– За його словами, джихад, як його вчить Аллах, піднімає становище людини в раю в сотню разів – (Muslim 4645)

– За останні десять років його життя, він наказав провести 65 військових кампаній і рейдів. – (Ibn Ishaq) і вбив заручників, захоплених в битвах. – (Ibn Ishaq 451)

– Він заохочував своїх послідовників ґвалтувати полонених жінок (Abu Dawood 2150, Quran 4:24), відступників він карав смертю, захоплював чуже майно і жив з нього, захоплював і робив своїми рабами немусульман.

– Після смерті Мухамеда його послідовники напали і підкорили населення 28 країн та проголосили священну війну представникам п’яти найбільших світових релігій.

Приклади з історії ісламу:

– Впродовж перших 240 років 11 з перших 32 халіфів були вбиті їхніми колегами мусульманами.

– Мусульманське духовенство завжди було задіяне в тероризм чи поблажливо ставились до нього впродовж усієї історії аж до сьогодні.

– Щодня відбувається релігійне насильство стосовно індусів, юдеїв, буддистів, мусульман, християн. Тих, хто навертається в християнство, обезголовлюють.

– Кількість жертв работоргівлі, якими впродовж майже десяти століть торгували араби, становить десятки мільйонів.

– Кожного року тисячі християнських домів і церков підпалюють або підривають натовпи мусульман, а сотні християн, священиків, пастирів, монахинь та інших церковних працівників вбивають ісламські екстремісти. Вони себе виправдовують, звинувачуючи своїх жертв в апостазії, євангелізації, «богохульстві» чи «образі» ісламу. Віддані мусульмани вбивали невинних людей навіть через малюнки. Іслам – це відкрита декларація війни проти немусульман.

На Вашу думку, чи екстремісти є просто вірними автентичному ісламу?

Чітко ТАК. Екстремісти просто застосовують те, чого їх вчить їхня релігія.

Чи не слід Папі і Ватикану відкинути те, що дехто вважає політичною коректністю, і говорити про іслам як про реалію, якою його вважають науковці та інші особи?

Звичайно. Щоб пояснити мою думку, я процитую кілька уривків з мого особистого листа до Папи Франциска, якого я написав йому в серпні минулого року:

«Мені здається, що – під приводом відкритості, толерантності та християнського милосердя – Католицька Церква попала в засідку лівацької ліберальної ідеології, що руйнує Захід. Будь-що, що не підтримує цю ідеологію, неодмінно таврується в ім’я «політичної коректності». Багато хто вважає, що певна кількість ваших позицій пов’язані з цією ідеологією, і тому, заради самовдоволення, відбувається перехід від однієї поступки до іншої, від компромісу до компромісу, втрачаючи таким чином істину».

«Захід перебуває в етичній і моральній катастрофі, як релігійній, так і духовній. І цим суспільствам не допомогти вийти з їхньої проблеми шляхом релятивізації болючої реальності. Захищаючи іслам усілякою ціною і намагаючись звільнити його від усіляких жахіть, які щодня чиняться в його ім’я, зрештою людина зраджує істину».

«Ісус сказав нам: «Істина визволить вас». Він знав яка його чекає доля і відкинув усілякі компроміси в цій справі. Наслідуючи Його, численні християни обирали мучеництво замість компромісу, як і у випадку Єгипту чи будь-де інакше в наші часи».

«Становище християн – як на Заході, так і на Сході – зараз дуже крихке, і вони очікують від Вас чогось іншого, ніж невизначені і безболісні заяви, що можуть викривляти реальність. Ваш попередник, Папа Бенедикт XVI, мав відвагу зайняти чітку і однозначну позицію. Його ставлення підняло багато щитів і принесло йому багато ворогів. Але ж чи не є щира конфронтація здоровішою від діалогу, що базується на компромісі? Коли юдейські старшини сказали апостолам припинити звіщати Євангеліє, вони відповіли: «Щодо нас, ми не можемо не звіщати те, що ми побачили і почули…» (Діяння 4,20).

«Настав час вийти із ганебної і збентеженої тиші перед обличчя цього ісламізму, що атакує Захід і решту світу. Систематичне погоджувальне ставлення більшість мусульман вважає знаком страху і слабкості. Якщо Ісус сказав нам: «Блаженні миротворці», Він не сказав: блаженні пацифісти. «Мир є миром за будь-який кошт, за будь-яку ціну» – така позиція є чистою і простою зрадою істини».

Наскільки насильство є більш арабською проблемою, враховуючи значно меншу кількість атак в, наприклад, Індонезії, найбільшій мусульманській нації?

Можна сказати, що «араби» є насильницькими по своїй природі. Але те ж саме можна сказати про варварів, які в минулому захоплювали Європу. Цих загарбників поступово «цивілізувала» християнська віра, щоб вони стали тими, ким є зараз. На мою думку, релігійний елемент відіграє визначальну роль у формуванні суспільства. Той факт, що християнські араби відрізняються від мусульманських арабів, є доказом сильного зв’язку між релігією і суспільством.

Чи є якісь дієві і реальні можливості реформи ісламу, і чи може бути ефективним діалог?

Усілякі спроби з боку ліберальних неупереджених мусульман реформувати іслам були невдалими, і я сумніваюсь, що «реформований іслам» залишиться «ісламом». Ось шість прикладів неуспішних спроб реформувати іслам за останніх два століття:

1. Реформізм в 19-ому столітті: Afghani, Mohamed Abdo, Rashid Reda

2. Ренесанс — чи Nahda — в кінці 19-поч. 20 століття: Yasji, Girgi Zeidan, Taha Hussein, Salama Moussa, Tewfik el-Hakim…

3. Кемалізм і секуляризація Турецької держави — Kemal Atatürk — 1923

4. Баас і його ідеологія панарабізму: Michel Aflaq, Bitar, George Habash та PLO

5. Єгипетський націоналізм і нейтральність держави (принцип секуляризму) – 1919 : Saad Zaghloul: “Релігія – Божа справа, а держава – загальна”

6. Відміна декрету про скасування і анулювання. На заклик установи Ель-Ажар, Махмуд Могамед Таха був повішений 18.01.1985 за те, що хотів віддати перевагу миролюбним віршам Mekkan над віршами Medina, що закликають до війни, ненависті та нетерпимості.

В минулому Церква часто об’єднувалась з ісламськими країнами заради захисту життєвих питань. Ісламські країни також можуть стати свого роду фільтром проти секуляризованих ідей, не даючи таким трендам як гендерна ідеологія увійти в їхнє суспільство. Яким чином можна використати у цих сферах силу ісламу, попри асоціації його з насильством?

В таких етичних та інших питаннях Церква повинна об’єднуватись з мусульманами заради боротьби з тим, що принижує і руйнує людську особу. Це – плідний ґрунт для порозуміння між двома релігіями. Він також може прокласти нам шлях до того, щоб засудити усе, що є морально неприйнятним в ісламському вченні.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами National Catholic Register