Папська катехеза за 9 серпня 2017 року
Про християнську надію – XXХ: Божественне прощення – це рушій надії
Дорогі брати і сестри, доброго дня!
Ми почули реакцію гостей Симона-фарисея: «Хто це такий, що й гріхи відпускає?» (Лк 7, 49). Ісус щойно зробив щось разюче. Жінка, знана в місті як грішниця, увійшла в дім Симона, схилилася до ніг Ісуса й намастила їх пахощами. Усі, хто був за столом, почали перемовлятися: якби Ісус був пророком, то не мав би приймати таких жестів від жінки, як оця. З такими бідолашними жінками можна було або спілкуватися потаємно, або їх каменувати. Ментальність тих часів вимагала чіткої межі поміж святим і грішником, поміж чистим і нечистим.
Але ставлення Ісуса інше. Від самого початку Свого служіння в Галілеї Він підходить до прокажених, одержимих, до хворих і покинутих. Така поведінка не зовсім звичайна, тому це співчуття Ісуса до знедолених, «недоторканних» обурювало Його сучасників. Там, де є стражденна людина, Ісус піклується про неї й перебирає на Себе страждання. Ісус не проповідує, як філософи-стоїки, що умови покарання треба зносити героїчно. Він розділяє людський біль і, зустрічаючись із такими ситуаціями, виявляє ту рису, яка найкраще характеризує християнство: милосердя. Перед обличчям людських страждань і болю Ісус залишається милосердним; Серце Ісуса милостиве. Він співстраждає. У буквальному сенсі Ісус відчуває, як здригається його нутро. Скільки разів у Євангеліях ми зустрічаємо такі реакції. Серце Христа втілює й розкриває серце Бога, Який завжди там, де чоловік або жінка страждає, прагне відновлення, звільнення й повноти життя.
Ось чому Ісус подає руку грішникам. Скільки людей навіть сьогодні триває в неправедному житті, бо ж вони не можуть знайти нікого, хто був би готовий поглянути на них, побачити їх по-іншому, очима й серцем Бога, які дивляться з надією. Ісус, однак, бачить можливість воскресіння навіть тих, хто має у своєму багажі численні погані вчинки. Ісус завжди відкритий серцем; Він пояснює, що має милосердя у Своєму серці, Він прощає, обіймає, розуміє та приходить – ось який Ісус!
Іноді ми забуваємо, що любов обходилася Христові важко й не задешево. У Євангеліях записані перші негативні реакції на дії Ісуса, коли Він відпускав гріхи розслабленому (пор. Мк 2, 1-12). Ідеться про чоловіка, який страждав подвійно: він не міг ходити – і почувався «неправильним». Ісус розуміє, що другий біль великий, значно більший за перший, тож негайно проголошує звільнення: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (в. 5). Звільняє від гнітючого відчуття «неправильності». Саме тому деякі книжники – ті, хто вважає себе ідеальними: мабуть, є й чимало католиків, які думають, що вони досконалі, та зневажають інших… і це дуже сумно… – деякі з книжників, там присутніх, шоковані цими словами Ісуса, які звучать по-блюзнірськи, бо ж тільки Бог може прощати гріхи.
Ми, хто звик отримувати відпущення гріхів, можливо, занадто «дешево», маємо іноді згадувати про те, яка коштовна любов Бога. Ціна кожного з нас значна: життя Ісуса! Він віддав би життя навіть за одного з нас. Ісус пішов на хрест не тому, що зцілював хворих, не тому, що проповідував милосердя, не тому, що проголошував блаженства. Син Божий розіп’ятий перш за все тому, що Він відпускає гріхи, що хоче повного звільнення людського серця. Бо Ісус навіть на мить не припускає, що людське буття може бути «затавроване», що милосердне серце Боже може не прийняти когось із людей. І з цими почуттями Він іде до грішників, якими є всі ми.
Тож грішники прощені. І це не тільки заспокоює на психологічному рівні, бо ж провину знято. Ісус робить значно більше: Він пропонує людям, які вчинили неправильно, надію на нове життя. «Але, Господи, я ганчірка». – «Поглянь уперед, і здобудеш серце нове». У цьому полягає надія, яку Ісус дає нам: життя, позначене любов’ю. Матей, збирач податків, стає апостолом Христа – той Матей, який відрікся від батьківщини та визискував зі свого народу. Закхей, корумпований єрихонський багач – напевно, він був справжнім майстром у сфері хабарництва! – стає благодійником для бідних. Самарянка, у якої було п’ять чоловіків і яка нині живе ще з одним, отримує обіцянку «води живої», що струмуватиме вічно (пор. Йн 4, 14). Так Ісус змінює серця; він робить це з усіма нами.
Варто добре подумати про те, що Бог не обрав за опару для Своєї Церкви осіб, які ніколи не помиляються. Церква складається з грішних людей, які досвідчують милосердя та прощення Бога. Петро зрозумів правду про себе, коли проспівав півень, а не коли зазнавав сплесків великодушності, які розпирали його груди, змушуючи почуватися кращим за інших.
Брати і сестри, ми всі грішники й потребуємо милосердя Бога, Який має владу перемінити нас і дати надію, і так щодня. І робить це! І людей, які розуміють цю просту істину, Бог наділяє найпрекраснішою місією на землі – любов’ю до своїх братів і сестер, а також провіщає їм милосердя, в якому Він нікому не відмовляє. У цьому наша надія. Тож ідімо вперед із цією довірою до прощення й милосердної любові Ісуса.
Франциск, Папа
Ватикан, Зала Павла VI
9 серпня 2017 р.
Переклад КМЦ за текстом: w2.vatican.va
About The Author
