Папа: Християни – люди весни, а не осені

Ходити з опущеним поглядом – це не по-християнськи. На цьому наголосив Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 23 серпня 2017 р., коментуючи уривок, прочитаний із Книги Одкровення, в якому Боже слово каже: «От, нове творю все». Він зауважив, що «християнська надія ґрунтується на вірі в Бога, Який завжди творить новизну в житті людини, в історії та у всесвіті».

Ось чому, за словами Святішого Отця, ходити із опущеним поглядом, подібно до свиней, не підводячи очей до горизонту, так, ніби весь наш шлях вичерпується в рамках отих кількох метрів, що маємо перед собою, ніби наше життя не має жодної мети, не є християнським наставленням. Останні ж сторінки Біблії «показують нам остаточний горизонт мандрівки віруючого», яким є «Небесний Єрусалим».

А що зробить Бог, коли ми остаточно перебуватимемо з ним. Святий Іван Богослов так пророкує: «От, житло Бога з людьми, і він житиме з ними, вони ж народом його будуть, і сам Бог буде з ними, і витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерті не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло».

«Спробуйте роздумувати над цим уривком Святого Письма не в абстрактний спосіб, але після прочитання сьогоднішніх новин, переглянувши інформаційний випуск по телебаченні, прочитавши заголовки газет, де чимало трагедій, де йдеться про сумні новини, до яких ми ризикуємо звикнути», – запропонував Наступник святого Петра, додаючи: «Життя, на жаль, є також і цим. Іноді навіть приходить бажання сказати, що воно, насамперед, і є цим».

«Може й так, – вів далі Папа. – Але ми маємо Отця, Який плаче разом з нами. Існує Отець, Який проливає сльози безмежного співчуття до своїх дітей. Ми маємо Отця, Який вміє плакати, Який плаче разом з нами. Отця, Який чекає на нас, аби втішити, бо Йому відомі наші страждання, і Він приготував нам інше майбуття. Таким є велике бачення християнської надії, що простягається на всі дні нашого життя, бажаючи нас наново підводити на ноги».

Господь Бог, як зауважив Святіший Отець, не створив нас випадково, «примушуючи Себе і нас до суворих ночей туги». Він створив нас, бо «хоче, щоб ми були щасливими», і якщо тепер досвід нашого життя не є таким, яким Він хотів його для нас, то «Ісус запевняє нас у тому, що Сам Бог діє задля його відкуплення».

«Ми віримо і знаємо, що смерть і ненависть не є останніми словами, вписаними в канву людського життя. Бути християнами включає нову перспективу: погляд, сповнений надією. Хтось вірить у те, що життя залишає всі свої прояви щастя в молодості й минулому, а жити – це повільно занепадати. Ще інші вважають, що радощі є лише епізодичними та минущими, а в життя людей вписаний нонсенс. Вони перед обличчям численних катастроф кажуть: “Життя не має сенсу, нашим шляхом є прямування без сенсу”. Але ми, християни, не віримо в це. Ми, натомість, віримо в те, що на горизонті людини присутнє сонце, яке просвічує назавжди. Віримо в те, що наші найкращі дні ще попереду. Ми – люди весни, а не осені», – наголосив Папа, запросивши слухачів, аби кожен у своєму серці відповів на запитання: «Чи я – людина весни, чи осені?».

За словами Святішого Отця, християни бачать перед собою паростки нового світу, а не пожовкле листя на гілках. «Ми не заколисуємося ностальгією, оплакуваннями та наріканнями, але знаємо, що Бог задумав нас спадкоємцями обітниці та невтомними реалізаторами мрій», – сказав він, додаючи: «Християнин знає, що Боже Царство, Його панування любові росте, немов пшеничне зерно в полі, навіть серед куколю. Проблеми завжди існують, є чимало пустослів’я, тривають війни, існують хвороби… Але зерно зростає, а наприкінці зло буде викорчуване».

Підсумовуючи, Папа зауважив, що хоч майбутнє й «не належить нам», ми знаємо, що «найбільшою благодаттю життя є Ісус Христос», Який є простягнутою рукою Бога, що не лише очікує нас наприкінці шляху, але «вже тепер супроводжує та потішає в дорозі», ведучи до «великого намету Бога з людьми». «І буде прекрасним відкрити в ту мить, що ніщо не було даремним, ніщо, жодна сльоза чи посмішка не були втрачені», – сказав Святіший Отець.

Вітаючи наприкінці аудієнції прочан, Папа Франциск перенісся думками до постраждалих від землетрусу на італійському острові Іскії: «Висловлюю свою сповнену любові близькість до тих, які страждають від наслідків землетрусу, що у понеділок ввечері сколихнув острів Іскію. Молімося за загиблих, поранених, за їхніх родичів і за людей, що втратили домівки».