Проблеми зі свекрухою? На це є причина

Цій одвічній проблемі є психологічне пояснення, тому ти можеш знайти спосіб для примирення.

Серед усіх відносин в сімейному житті, відносини між свекрухою і невісткою завжди були найбільш напруженими. І хоча можливо, щоб ці дві жінки були близькими одна до одної, однак дуже-дуже часто відносини між ними є напруженими (чи ще гірше), а тимчасове перемир’я порушується кожних кілька місяців. Використання слова «перемир’я» наштовхує на думки про війну, і це так – часами ці відносини нагадують поле бою.

Але чому? Якщо іде війна, то де свекруха і невістка проводять лінію вогню? На чому полягає конфлікт? На мою думку, відповідь проста: боротьба іде за чоловіка/сина.

Хлопці потребують мамів

Для того, щоб краще це зрозуміти, нам слід спочатку зазначити про унікальний зв’язок між матір’ю і сином. Стосовно синів, дослідження безумовно показали, щоб без відповідного прив’язання до матері, шанси особи чоловічої статі стати насильником чи проявляти інші невпорядкованості, значно зростають. Стосовно дівчат це не так. (Дівчата і жінки, загалом, не мають схильності до фізичного насильства так, як хлопці і чоловіки). Тож, хоча й часто наголошується, наскільки хлопці потребують татів, які зможуть виховати їх справжніми чоловіками, правда і те, що у відповідний час в перші роки життя саме через материнський зв’язок хлопець вивчає ті уроки, які йому пригодяться тоді, коли він стане чоловіком. Він навчається правди про любов через її погляд і її турботу. Іншими словами, чоловік стає чоловіком, але ми хочемо більше, ніж просто чоловіка – ми хочемо джентельмена-християнина – і власне мама вкладає лагідність (англ. – gentle) у джентельмена.

Стосовно матері, прив’язаність до її сина є також унікально сильною в порівнянні до зв’язку мати-донька. Донька, стаючи жінкою, росте більше схожою на матір. А син виростає навпаки – не схожий на неї. Він все більше й більше прив’язується до чоловіків і друзів, на яких буде схожий. В підлітковий період він особливо прив’язується до батька. Тому відносини стають все більш віддаленими, навіть якщо зв’язок нерозривний (згадайте про Ісуса, котрий «покинув» Марію під час публічного служіння для виконання «справ Отця»). Це не означає, що зв’язок стає менш люблячим чи менш близьким. Але в певний момент вони пізнають один одного як чоловік і мама, а не хлопець і мама. Між цим є різниця.

Необхідне розділення

Однак, незважаючи на те, яким особливим є цей зв’язок, хлопець повинен «відчепитись від маминої спідниці», бо в інакшому випадку він ризикує стати «маминим хлопчиком». Причиною того, що ми називаємо дорослого чоловіка із нездоровим прив’язанням до матері «маминим хлопчиком» є те, що частина процесу ставання чоловіком полягає у відповідному відокремленні від материнського нагляду. Якщо відокремлення не відбувається, елемент юнацькості залишається.

Для матерів це може бути важко, бо для синів вони мають особливе місце у своєму серці. До речі, науковці виявили ДНК синів «накопичені» в мозку, серці та інших органах матерів. «Марія зберігала все це у своєму серці…». Нам вже давно відомо, що зв’язок між матір’ю і сином є дуже глибоким, однак ці дані підтверджують, що син матері буквально зберігається в ній!

Це розділення є необхідним для того, щоб чоловік покинув жіночу особу – матір і перейшов у єдність з іншою жіночою особою – жінкою. Подружжя вимагає повного самодарування, тому він не може зберігати хлопчачої любові до матері, повністю віддаючись своїй жінці. «Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом» (Мт. 19,5).

Нелегка нова істина

Для матерів це розділення є важким. Однак часто відчуття відкинення вона не відчуває до миті весілля, коли маму цілком і повністю «заміняють» в ролі першої жіночої любові в житті мужчини. Цей момент може бути моментом, коли усе змінюється у відносинах між матір’ю чоловіка і його нареченою, бо власне так і має бути. Саме тому і тоді розбудовується напруга: матір, ймовірно, підсвідомо, звинувачує нову жінку в її відчутті відкинення, а якщо в її житті була історія зради з боку чоловіка, то ці відчуття можуть пробудитись і призвести до безпричинної злості щодо нової пари.

Нова жінка, зі свого боку, може часами відчувати наче свекруха намагається чинити забагато впливу на сина і відчувати дивного типу ревнощі чи певну зраду – вона прагне його усього серця! І це стає ще більшою проблемою, якщо син дійсно залишається прив’язаним до своєї матері.

Одного разу ми з дружиною зустріли нашу сусідку біля поштової скриньки і почали обговорювати її нещодавньо одруженого сина. «Вона мені насправді подобається», – повторювала сусідка, – «але мені просто сумно». Ми не питали її про те, що вона думає про наречену свого сина – ми лише запитали як у неї справи. Їй було сумно, бо на весільній церемонії вона усвідомила, що її «замінили» в ролі найважливішої жінки в житті її сина. Звичайно, що в неї були дивні почуття до молодої нареченої, що замінила її. Саме тому вона продовжувала запевняти нас, що їй до вподоби нова наречена, однак саме через неї вона почувалась так.

Ще дна подружня пара розповіла про їх нові реалії подружнього життя так: «До весілля ми (невістка і свекруха) були наче найкращими друзями. Але після весілля – в сам день весілля – усе наче змінилось, а тепер наші відносини просто драматичні. Я не знаю, що сталось!»

Прийняти реальність

Тож що ми можемо зробити? Що ж, як нам відомо, інтерперсональне напруження і сімейні рани важко подолати, але найкращий спосіб для нас зменшити потенційну напругу (незважаючи на те, чи «ми» це наречені, сини чи матері) – це визнати правду і просити про благодать.

Матері повинні прийняти те, що їх сини – мужчини і чоловіки, що означає, що мама повинна в його домі піддатись його авторитету і більше не намагатись впливати на його вибір і напрям ведення його сім’ї. Вона більше не має над ним влади. Вона мала свій шанс, а тепер він виріс. Вона ніколи не повинна говорити зле про його дружину з метою відтворити свій зв’язок зі сином, а також не повинна накидати йому провину, щоб знову прив’язати до себе чи робити те, що вона вважає правильним.

Сини повинні прив’язатись до своїх жінок і не сіяти непотрібного напруження, як приклад, обговорюючи з матерями те, що не обговорювали з дружиною, або шукаючи маминої поради чи згоди, як це роблять хлопчики. Вони повинні поважати і шанувати своїх матерів так, як наказує Бог чоловікам. Вони повинні цілком і повністю віддати себе своїй дружині

Жінки повинні також поважати своїх свекрух, з відповідною повагою і вдячністю за дар їх чоловіка. Вони повинні шукати в них наставників і, у найкращому випадку, розвивати дружбу з матерями, об’єднану на їх спільній любові. І хоча часами вони можуть відчувати напругу, однак вони одружились з чоловіком, який походить з сім’ї, тому повага тут є важливою. Якщо матір не здатна на такі відносини і не хоче «відпускати» сина, дружина може співчувати їй і зосередитись на взаємній довірі з чоловіком, щоб напруга не перешкоджала і не ослаблювала їх подружню єдність.

І в усьому цьому ми повинні пам’ятати, що на те, щоб чоловік і жінка об’єднались в священному подружжі, є Божа воля. Ми знаємо, що плодом цього союзу є діти, і що усі ці відносини є добрими і здатними до святості та давання життя. І навіть якщо вони напружені і важкі, думаю, що потенційні перешкоди також створюють нагоду для ближчого зв’язку і більшої любові, якщо ми дозволимо істині і благодаті дати нам світла, щоб розгледіти один одного.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами aleteia.org