Беатифікація отця Стенлі Ротера – історична подія для Церкви США

Префект Конгрегації у справах святих, кардинал Анджело Амато, який очолить урочисту Святу Месу, в інтерв’ю для Ватиканського Радіо розповів про життя та діяльність цього героїчного Слуги Христової Церкви.

Кардинал зазначив, що ця беатифікація є історичною подією не тільки для архидієцезії Оклахома-Сіті, але й для всієї Католицької Церкви в Сполучених Штатах Америки, де вперше відбувається беатифікація місцевого священика-місіонера та мученика. Кардинал зазначив, що отець Ротер дав приклад досконалого Христового учня, чинячи добро та сіючи мир та примирення в умовах гострої соціальної та політичної кризи в Гватемалі. На жаль, за це йому відплатили переслідуванням та жорстокою смертю, що відповідає Христовим словам: «Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Ів 12, 24).

Розповідаючи про життя отця Стенлі Френсіса Ротера, кардинал Амато зазначив, що він походив з селянської сім’ї. Ще юнаком він знав, що означає важко працювати на землі. Впродовж років навчання в семінарії Стен (як його зазвичай називали) любив працювати в саду, ремонтувати машини та різну техніку. Всі захоплювалися його готовністю допомагати та співпрацювати. Працьовитість, розсудливість, людська цілісність, життя молитви й ревність були тими якостями, які характеризували його молоде життя. На одній з іконок, які він обрав для своїх ієрейських свячень, було написано: «Благословляти, христити, приносити жертву, скеровувати, проповідувати». Для іншої іконки юнак використав слова св. Августина: «Задля мого добра – я християнин, задля добра інших – я священик».

За власним бажанням, в 1968 році отця Ротера відправили на місію у місцевість Сантьяґо Атітлан, що у Гватемалі, де він виконував обов’язки помічника пароха. Місцеві жителі належали в основному до індіанського племені цутухіл, нащадків майя. Священик вивчив мову корінних жителів, щоб могти проповідувати серед них. Він відвідував сім’ї, займався катехизацією дітей та приготуванням до Хрищення. Ці зусилля принесли свої плоди: за рік було охрищено тисячі осіб, сотні наречених отримали св. Тайну Подружжя, сотні приступили до Першого Причастя, а кожної неділі велика кількість людей відвідувала Святу Месу. Отець Ротер не втомлювався допомагати іншим під час руйнівного землетрусу, що стався в лютому 1976 року. З мужністю він витягав з-під уламків поранених людей і на плечах переносив їх у безпечне місце. Американський місіонер виявляв велику любов та повагу до корінного населення і вони взаємно відповідали йому синівською любов’ю.

Виникає питання, чому ж цей священик загинув мученицькою смертю, якщо його місія була виключно гуманітарною та духовною? Кардинал Анджело Амато пояснює, що від 1978 до 1981 рр. в Гватемалі відбувалися численні вбивства журналістів, селян, катехитів, священиків, усіх, кого звинувачували в пропаганді комунізму. Для Церкви це був час кривавих переслідувань. Місійна діяльність отця Ротера та його допомога вдовам і дітям переслідуваних, розглядалися як прояви протесту проти режиму. Священик усвідомлював небезпеку неминучого кінця, але не хотів від’їжджати. Одного разу, коли кармелітська черниця запитала його, що робити у випадку, якщо його уб’ють, він відповів: «Піднесіть стяг Воскреслого Христа».

Його вбили двома вистрілами в голову 28 липня 1981 року під час нічного нападу на парафіяльний будинок. Саме того дня, хоробрий місіонер повинен був іти до лікарні у місті Солола, щоб здавати кров для пацієнта, якому мали провести операцію.

Тлінні останки отця Стенлі Френсіса Ротера були перевезені в США і він похований на батьківщині.

На завершення інтерв’ю Префект Конгрегації у справах святих зазначив, що смерть отця Ротера була справжнім мучеництвом, адже його вбили у ненависті до віри. Він мав шляхетне серце і був милосердним до грішників. Священик годинами сидів у сповідальниці, був щедрим до бідних, відвозив хворих до лікарні, допомагав їм ліками та грошима. Він опікувався людьми похилого віку. Отець Стенлі Ротер залишив свою улюблену батьківщину, аби розділити любов Христа з корінними жителями цутухіл. Отримавши звістку про його вбивство, місцеві заповнили подвір’я церкви, мовчки молилися і плакали.

Відповідаючи на заклик Євангелія, отець Стенлі вбачав братів також і у ворогах. Він не ненавидів, але любив, не руйнував, але будував. В цьому полягає його дорогоцінна спадщина для нас, для вселенської Церкви, для всього людства.