Глава УГКЦ про смерть і гідність хворого: «Таємницю людської смерті відкрив нам Христос»

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в інтерактивній програмі «Відкрита Церква» на «Живому ТБ» на тему «Дар життя» поділився своїми міркуваннями про завершення земного життя та опіку над невиліковно хворими і вмираючими.

Церква від початку проповіді Христового Євангелія захищає людське життя від його зачаття до природної смерті. Людське життя не завершується кінцем земного шляху, воно є більшим за життя людини у видимому матеріальному світі.
Ми повинні все зробити, аби хворі, вмираючі, стражденні наші брати і сестри завжди відчували себе гідними людьми, навіть у непрості моменти свого життя.
На жаль, як в Україні, так і у світі, панують різні теорії, які заперечують гідність хворої, немічної, вмираючої людини. Ще Платон говорив про те, що коли хтось хворий, то потрібно не лікувати його, а залишити, аби він помер. Очевидно, це суперечить поняттям християнського милосердя і любові до ближнього.
Говорячи про гідність хворої, стражденної людини, християни вбачають у ній насамперед стражденного Христа. Бо Ісус Христос, ставши людиною, став учасником кожного людського життя і кожного людського страждання.
Захищаючи гідність вмираючої людини, ми почитаємо в ній стражденного Христа, який через смерть веде цю людину до свого воскресіння. В Україні, зокрема тепер, коли ми так багато говоримо про необхідність реформи системи охорони здоров’я, звичайні хворі часто не відчувають до себе належної поваги з боку нашої системи охорони здоров’я.
Україна перебуває в полоні спадку Радянського Союзу, де йшлося про те, що держава передусім опікується працездатними людьми і людьми репродуктивного віку. А пенсіонери, хворі випадають з числа пріоритетів, зокрема, коли йдеться про необхідну фінансову допомогу, аби вони відчували себе гідними людьми і громадянами своєї держави.
Церковні спільноти тільки розвивають свою присутність в системі паліативної опіки. Сьогодні почали впроваджуватися хоспіси, в яких надають належну медичну, християнську опіку невиліковно хворим і вмираючим.
Людина боїться смерті, тому що створена для життя вічного. Проти смерті протестує наше серце, наша свідомість. Смерть ‒ це те, що ставить перед нами знак запитання.
Таємницю людської смерті відкрив перед нами Ісус Христос, бо добровільно віддав себе на смерть, будучи безсмертним. Він зазнав смерті за своєю людською природою для того, аби показати людині, що смерть ‒ це не вирок, не кінець, а перехід, аби показати людині дорогу у воскресіння.
Гадаю, сьогоднішнє суспільство боїться про смерть говорити і боїться відкривати дійсність смерті, бо не знає відповіді. Теперішнє секуляризоване суспільство заперечує віру людини в життя після смерті. За цією логікою, якщо смерть не має сенсу, тоді й життя не має сенсу.
Якщо хтось знайшов відповідь на запитання про зміст і значення смерті, тоді він може віднайти зміст життя і свого страждання. Тому Церква, проповідуючи віру у воскресіння, запрошує сучасну людину замислитися про свою смерть.