Папа: Справжня єдність будується на взаємному визнанні й солідарності

Єдність, про яку Ісус молиться перед Своїми страстями, це дар, який ми повинні наполегливо просити для добра нашої землі та її дітей. На це звернув увагу Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси, яку він 17 січня 2018 р. відслужив в Темуко на півдні Чилі, в столиці регіону Арауканія, в наміренні «За поступ народів».

Свята Меса служилася іспанською мовою та мовами автохтонних народів, яким був присвячений цей етап 22-ї Апостольської подорожі. Й побажанням миру мовою народу мапуче Святіший Отець розпочав свою проповідь, складаючи подяку за можливість відвідати цю «прекрасну частину нашого континенту». «Багато поколінь чоловіків і жінок любили й люблять цю землю з ревною вдячністю», – сказав він, скеровуючи слова привітання до представників мапуче, рапануї, аймара, кечуа й атакама.

«Ця земля, якщо дивитися на неї очима туристів, викличе в нас захоплення, однак, попрямуємо далі, як нічого не бувало, запам’ятавши побачені краєвиди. Якщо, натомість, наблизимося до її поверхні, то почуємо пісню: Арауко носить у собі біль, про який не можу мовчати, це вікові несправедливості, які всі бачать», – вів далі проповідник, цитуючи слова чилійської співачки й поетеси Віолетти Парра.

Як зауважив Святіший Отець, це Євхаристійне богослуження відбувається в атмосфері вдячності за цю землю та її люд, але також – в атмосфері болю й страждання, адже воно звершується на теренах, що були свідками серйозних порушень прав людини. «Жертвуємо це богослужіння за всіх, хто постраждав і загинув, і за тих, які щодня носять на собі тягар багатьох форм несправедливості», – сказав він.

Коментуючи прочитаний уривок з Євангелії, в якому Ісус благає Свого Отця за учнів, щоб «усі вони були одно», Папа підкреслив, що Христове серце знає, що «однією з найбільших загроз» для Його люду та всього людства будуть поділи, протистояння та поневолення одних іншими. Й сьогодні, за його словами, ми хочемо повторювати за Ісусом цю молитву, хочемо «разом з Ним увійти в цей сад страждань також зі своїми болями», просячи Отця, «щоб також і ми були одно».

«Ця єдність, яку випрошував Ісус, є даром, про який слід наполегливо просити для добра нашої землі та її дітей. І потрібно остерігатися можливих спокус, які можуть з’явитися й “забруднити від кореня” цей дар, який Бог прагне нам дати та через який запрошує нас стати справжніми дійовими особами історії», – сказав Святіший Отець, зауважуючи, що однією з головних спокус є «плутати єдність з одноманітністю».

Проповідник вказав на те, що Ісус «не просить в Отця, щоб усі були однакові». Єдність не є ні наслідком «примусової інтеграції», ні «зрівнялівської маргіналізації». Багатство землі походить саме з того, що кожен «вміє поділитися своєю мудрістю з іншими», а не «удушливої одноманітності», джерелом якої є перевага сильнішого, ні з «сепарації», яка не визнає добра інших.

«Єдність, про яку молиться та яку дарує Ісус визнає все те, що кожен народ, кожна культура запрошені внести в цю благословенну землю. Єдність – це примирена різноманітність, бо вона не терпить, аби в її ім’я виправдовувалися особисті й спільнотні прояви несправедливості. Ми потребуємо багатств, які може запропонувати кожен народ та мусимо відкинути логіку вірити в те, що існують вищі або нижчі культури», – наголосив Папа, й, цитуючи Апостольське напоумлення «Радість Євангелія», додав:

«Єдність, якої потребують наші народи, вимагає, аби ми почули одні одних, але, насамперед, щоб пізнали одні одних, що не означає лише “отримати інформацію про інших […] але збирати все те, що Святий Дух посіяв у них, як дар для нас”. Це провадить нас на шлях солідарності, як способу ткати єдність і будувати історію».

Як зауважив далі Глава Католицької Церкви, джерелом другої спокуси може стати призадума над тим, якою є «зброя єдності». Єдність, яку хочемо будувати на основі визнання та солідарності, «не може прийняти будь-які засоби для цієї мети». Існують «дві форми насильства», які замість сприяння єдності й примиренню, їм загрожують.

«По-перше, ми повинні остерігатися опрацювання “красивих” домовленостей, які ніколи неможливо конкретизувати. Гарні слова, вивершені проекти є потрібними, але якщо вони не стають конкретними, то все закінчується тим, що “ліктем стирається написане рукою”. І це також є насильством. Чому? Бо розчаровує надію», – сказав Папа, додаючи:

«По-друге, необхідно наполягати на тому, що культуру взаємного визнання неможливо будувати на основі насильства та знищення, яка врешті-решт домагається ціни людських життів. Неможливо вимагати визнання, знищуючи іншого, бо єдиним результатом цього є ще більше насильство та поділи».

За словами Святішого Отця, ці два наставлення схожі до вулканічної лави, яка все знищує, спалює, «залишаючи за собою безплідний ґрунт і відчай». «Шукаймо, натомість, і не втомлюймося шукати, діалог на корить єдності» – закликав він, заохочуючи молитися: «Господи, вчини нас будівничими Твоєї єдності».