8 лютого – довільний спомин святої Джузеппіни Бакіти, першої суданської святої, покровительки справ милосердя

Спомин святої Джузеппіни Бакіти невипадково збігається з Міжнародним днем молитви за жертв торгівлі людьми. Коли їй було тільки 7 років, її викрали і продали в рабство, тож свята добре знала, що таке страждання і приреченість, які досі доводиться переживати численним чоловікам і жінкам у всьому світі. Джузеппіна Бакіта народилася 1869 року в Судані, в доволі багатій родині. Але її дитинству рано поклала край несправедливість: 1877 року її викрали та продали в рабство арабські торгівці людьми. Дівчинці довелося босоніж пройти 960 км. За кілька років її перепродали щонайменше п’ять разів і змусили прийняти іслам; на її шкірі ножем витинали візерунки, а рани засипали сіллю. Від поневірянь дівчинка забула, як називали її батьки; ім’я Бакіта, що арабською означає «щаслива», дали їй работоргівці.

Вона багато страждала через жорстоких господарів аж до 1883 року, коли її купив італійський консул Каллісто Легнані. Він і раніше купував дітей-невільників, щоб повернути їх до рідних. Проте Бакіта не пам’ятала ні імен, ні назви рідного села, тож у її ситуації довелося вчинити по-іншому. Кілька років вона мешкала в домі консула, а потім переїхала до Італії.

29 листопада 1889 року виніс офіційну постанову про те, що Бакіта – не рабиня. Так розпочалося її нове життя: 9 cічня 1890 року з рук кардинала Доменіко Агостіні вона прийняла хрещення під іменем Джузеппіна Маргарита, миропомазання та Євхаристію. 7 грудня 1893 року стала послушницею Згромадження Дочок Милосердя – каносіанок, а 8 грудня 1896, в урочистість Непорочного Зачаття Діви Марії, склала тимчасові обітниці у Вероні. Згодом перебралася до Скіо й там 1910 року вперше розповіла про своє життя сестрі Терезі Фабріс, яка записала її історію. 19 серпня 1927 року Джузеппіна Бакіта склала вічні обітниці у Венеції.

Бакіта ніколи не цуралася найтяжчих робіт у монастирі. Її привітний вигляд і теплий голос втішали багатьох бідних і нещасних, які приходили по допомогу. Уже на час вічних обітниць про неї говорили як про святу: наприклад, мешканці Скіо вірили, що під час Другої світової війни її присутність урятувала місто від руйнації, коли його бомбардували.

Джузеппіна померла після тривалої хвороби 8 лютого 1947 року в монастирі каносіанок у Скіо.

1950 року каносіанський часопис опублікував на 6 сторінках імена людей, які розповідали про благодаті, отримані за заступництвом Бакіти. 17 травня 1992 року її беатифікував, а 1 жовтня 2000 року канонізував святий Папа Йоан Павло II. Вона стала першою африканською святою, яка не була мученицею. Шлях Джузеппіни Бакіти від рабині до першої святої Судану згаданий в енцикліці «Spe salvi» Папи Бенедикта XVI.

Покровителька Судану, каносіанок, справ милосердя.

Джерело: КМЦ