Костел-притулок, або великі праведники з маленьких Микулинець

Минулого літа кореспондент «Хадашот» виявив в стіні замку містечка Микулинці, що на Тернопільщині, загадковий кам’яний блок з фрагментом напису на івриті, а незабаром розповідь про Микулинці отримала несподіване продовження. Після публікації на автора вийшов уродженець Микулинців Андрій Бабицький, прапрадід якого – Осип Шкамбара – був останнім «цісарським» мером містечка.

Це дуже цікавий факт в контексті українсько-єврейських відносин часів Франца Йосифа. Без підтримки євреїв, які становлять більшість населення містечка, українець не зміг би зайняти таку високу посаду. До речі, раніше мером Микулинець був єврей на прізвище Курц (ім’я автору з’ясувати не вдалося). А ось в період Другої Речі Посполитої, з її ксенофобською політикою щодо національних меншин (не дарма Гітлер захоплювався Пілсудським), високі посади могли займати виключно поляки.

Завдяки розповіді Андрія Бабицького в Микулинцях з’явився ще один пам’ятник єврейської історії.

Поруч з замком, де був виявлений загадковий «єврейський камінь», височить грандіозний костел Св. Трійці, який своєю пишністю абсолютно не вписувався в пейзаж колишнього містечка. Храм споруджено в 1761 – 1779 рр. відомим архітектором графом Мошинським за зразком дрезденської Гофкірхе – придворного храму королів Саксонії. Так в Микулинцях з’явився «майже королівський» костел.

Навіть в самому містечку мало хто знає, що в роки німецької окупації тут було секретний єврейський притулок – під головним куполом була кімната, де ховалися євреї. Нещасних опікали брати Янко і Фелько Місевичі. Останній мав вільний доступ до всіх закутків храму, оскільки служив тут органістом і паламарем. Всього тут було п’ять постояльців, у кожного з яких був свій шлях під купол. Найбільш романтичну історію розповів Андрій Бабицький:

– У ті роки жила в Микулинцях дуже красива єврейська дівчина. З тих, що зустрічаються одна на сто тисяч. Коли німці гнали чергову групу євреїв чи то на розстріл, чи то для депортації в табір смерті Белжець, офіцер, який командував карателями пошкодував єврейку і сказав, щоб та йшла. Дівчина відповіла, що сама не піде, тільки з братом і батьком. Брата німець відпустив, а звільнити ще й батька побоявся.

Втікачі сховалися під мостом, де їх знайшов Янко Місевич і переправив в притулок в костелі.

Незабаром Янко закохався в красуню, і коли, після війни, вона захотіла поїхати в Ерец Ізраель ( в землю Ізраїльську), був готовий піти за нею. Але хоча дівчина була зобов’язана своєму рятівникові життям, вона все-таки відмовила (серцю не накажеш), і Янко перебрався до Польщі до брата.

П’ять «підкупольних» в’язнів були не єдиними євреями, врятованими Янко Місевичем. Разом зі своїм другом Михайлом Огірко він врятував ще одну групу з шести осіб. Схрон для них був викопаний спочатку у дворі Огірко, а пізніше, коли виникла загроза обвалення бункера, тайник організували в підвалі будинку. Гостроти ситуації додавав факт, що в цьому ж будинку квартирувала група військовослужбовців Вермахту.

Одного разу гестапо заарештувало Янко, але, незважаючи на допит під тортурами, він не розкрив притулку євреїв і після звільнення продовжив робити те, що загрожувало смертю. З осені 1941 року до квітня 1944 року дбав Місевич про втікачів.

Утримання відразу двох єврейських «гуртожитків» було справою складною і небезпечною. «Спалитися» можна було навіть на закупівлі продуктів, адже їх потрібно значно більше, ніж для звичайної сім’ї. А містечко – крихітне, все як на долоні. У спецоперацію перетворювалася і утилізація продуктів життєдіяльності «в’язнів». Адже в разі чого будь-який німець або поліцай міг насторожитися, звідки, мовляв, стільки … цього самого?

Читати подібне, можливо, і малоестетично, але ховаючи євреїв людям доводилося вирішувати і такі малоприємні, але важливі проблеми …

Подвиг – це не тільки готовність ризикувати життям заради інших, а й необхідність щодня виносити за ними відра з фекаліями.

Крім цього, Янко допомагав деяким євреям Микулинець та їх одноплемінникам з сусіднього містечка Теребовля ховатися в навколишніх лісах. Після того як про це стало широко відомо у вузьких колах, євреї почали з’являтися біля порога будинку Місевича вночі, і він дозволяв їм увійти, помитися, поїсти і відпочити.

Через багато років Янко Місевич і Михайло Огірок одержали високе звання Праведників народів світу … А ось Фелько Місевич офіційного визнання свого подвигу так і не удостоївся. Втім, і він, і інші ризикували життям зовсім не заради почесного диплому.

Брати Місевичі після війни жили в Польщі, там і поховані. Серед євреїв, зобов’язаних їм життям: Клара Бик, її сестра Роза Хеллер, подружжя Тайчман, їхні сини Рисік і Густав, Джетта Енгель і Нуся Швейцер.

Одним із врятованих був підліток Леон Кахане, якому пощастило тричі. Спочатку він зміг втекти в ліс з розстрільної колони, потім уникнув зустрічі з німцями і поліцаями, які прочісували ліс і, нарешті, йому пощастило зустріти Янко Місевича.

Після війни Леон опинився в США і став рабином у синагозі «Менора», що в Каліфорнії. Навесні 1976 року Янко Місевич, на запрошення рава Кахане, гостював в Лос-Анджелесі, де йому урочисто вручили диплом Праведника народів світу.

Будете в Микулинцях, затримайтеся біля місцевого костелу. Декором милуватися не обов’язково, хоча він того вартий. Просто віддайте данину пам’яті Праведників – Янко і Фелько Місевичу і Михайлу Огірко.