Папа і Трибунал Римської Роти: промова 2018 року
З аудієнції для Трибуналу Римської Роти – найвищої судової інстанції Святого Престолу – у Ватикані розпочинається судовий рік. Під час цієї зустрічі Папа зазвичай окреслює завдання, які стоять перед церковною юриспруденцією. Пропонуємо читачам КМЦ переклад промови, з якою Папа Франциск звернувся до Трибуналу Римської Роти 29 січня 2018 року. Шановні прелати аудитори,
Сердечно вітаю вас, зокрема декана, якому щиро дякую за промову. Разом із вами вітаю посадових осіб, юристів і всіх працівників Апостольського трибуналу Римської Роти. Зичу вам усього найкращого в судовому році, який ми сьогодні урочисто відкриваємо.
Сьогодні я хочу разом із вами поміркувати про визначальний аспект вашого юридичного служіння: зосередимося на питанні свідомості, яке стосується як кожного з вас, так і тих осіб, із чиїми справами ви працюєте. Справді, ваша робота, яку також можна назвати служінням заради миру сумління, має відбуватись у повній свідомості – і це добре виражено в формулі, за якою ви виносите вироки: ad consulendum conscientiae або ut consulatur conscientiae (для забезпечення свідомості).
У справі проголошення шлюбного зв’язку недійсним або дійсним ви фігуруєте як своєрідні експерти щодо сумління християнських вірних. У цій ролі ви покликані безперервно звертатися по божественну допомогу, аби смиренно й розважливо впоратися з серйозним завданням, довіреним Церкві, виявляючи зв’язок між моральною певністю, якої має досягти суддя ex actis et probatis, і сумлінням, яке провадить лише Святий Дух і яке сприяє Його дії. Справді, завдяки світлу Духа ми можемо ввійти у священну сферу сумління вірних. Важливо, що стародавню молитву «Adsumus», яку проголошували на початку кожного засідання Другого Ватиканського Собору, часто проказують у вашому Трибуналі.
Сфера сумління була дуже важлива для Отців двох останніх Синодів єпископів і виразно позначила пост-синодальне Апостольське повчання «Amoris Laetitia». Ця увага народилася зі зрілих розважань Наступника Петра й Отців Синоду про нагальну потребу того, аби пастирі Церкви дослухалися до прохань і сподівань тих вірних, які протягом довгих років притлумлювали своє сумління та змушували його мовчати, а потім, отримавши допомогу від Бога й життя, розпізнали світло й повернулися до Церкви, щоб утішити совість.
Сумління відіграє вирішальну роль у складних виборах, із якими зустрічаються пари на шляху сприйняття й побудови подружнього союзу – а відтак і сім’ї – згідно з Божим планом. Церква, ніжна мати, ut consulatur conscientiae вірних, які потребують правди, визнала за необхідне закликати тих, хто працює у сфері пастирської опіки про шлюб і сім’ю, до оновленого розуміння того, як допомогти парам розбудовувати та зберігати потаємний санктуарій їхнього християнського сумління. У зв’язку з цим хочу нагадати, що у двох документах motu proprio щодо реформи матримоніального процесу я закликав запровадити дієцезіальне пасторальне розслідування справ, аби не тільки пришвидшити процес, а й зробити його справедливішим завдяки з’ясуванню причин і підстав недійсності шлюбу. З іншого боку, в Апостольському повчанні «Amoris Laetitia» було показано, що пасторальний підхід допомагає зарученим парам без страху підійти до розпізнавання й подальшого вибору майбутнього подружнього стану та сімейного життя. Про це йдеться в перших п’яти розділах повчання, де описане надзвичайне багатство подружнього завіту, встановленого Богом у Святому Письмі, яким протягом усієї історії живе Церква.
Безперервний досвід віри, надії та милосердя тим більше необхідний, аби молоді люди могли вирішити, з чистим і спокійним сумлінням, що подружній союз відкритий для дару дітей, що це велика радість для Бога, для Церкви, для людства. Синодальний шлях роздумів про шлюб і сім’ю й подальше Апостольське повчання «Amoris Laetitia» мали на меті та були спрямовані на одне: порятувати молодь від оглушливого шуму нетривкості, яка змушує ухилятися від стабільних і позитивних обов’язків щодо індивідуального та спільного блага. Таке середовище прагне заглушити голос свободи, того інтимного осердя – справжнього сумління – яке тільки Бог, якщо Йому дозволяють увійти, просвітлює й відкриває до життя.
Які ж цінні й нагальні душпастирські дії всієї Церкви задля відновлення, збереження, захисту християнського сумління, освітленого євангельськими цінностями! Це тривале й непросте завдання, яке вимагатиме від єпископів і пресвітерів невтомної праці, просвіти, захисту й підтримки християнської свідомості Божого люду. Голос Отців Синоду єпископів і повчання «Amoris Laetitia» – це, отже, відправний пункт: необхідно встановити зв’язок між regula fidei (правилом віри), тобто вірністю Церкви недоторканному Магістеріуму про шлюб і Євхаристію, і нагальною увагою самої Церкви до психологічних і духовних процесів, яких зазнають усі люди, покликані до шлюбного та сімейного життя. Вітаючи побажання Отців Синоду, я вже мав можливість рекомендувати шлюбний катехуменат як незамінний процес – і для молодих людей, і для подружніх пар – покликаний оживити християнське сумління, яке підтримує благодать, здобута в Таїнствах Хрещення та Шлюбу.
Як я вже говорив раніше, катехуменат унікальний тим, що він пов’язаний із хрещенням, закорінений у хрещенні, а водночас вимагає сталості (адже благодать Таїнства Шлюбу постійна) саме тому, що благодать – це плід таїнства, цінність якого може бути захищена й підтримана лише у свідомості подружжя – на рівні як особистостей, так і пари. Це, по суті, своєрідна форма неустанного cura animarum (піклування про душі) – сенсу буття Церкви й нас, пастирів, передусім.
Проте піклування про совість не може бути справою самих пастирів; це, через різні обов’язки та методи, місія всіх, священиків і охрещених вірних. Блаженний Павло VI закликав до «абсолютної вірності задля захисту regula fidei» (Вчення XV [1977] 663), яке освітлює свідомість і не може бути затуманене чи відкинуте. Для цього, каже Павло VI, «необхідно уникати протилежних крайнощів, властивих як тим, хто апелює до традиції, щоб виправдати непокору верховному Магістеіуму і Вселенському Собору, так і тим, хто відірвався від церковного ґрунту, спотворивши справжню доктрину Церкви; обидва погляди – це ознака неналежного та, можливо, підсвідомого суб’єктивізму, якщо не впертості, заскнілості, неврівноваженості; ці позиції ранять серце Церкви, Матері й Наставниці» (Вчення XIV [1976] 500).
Віра – це світло, яке осяює не лише сучасність, а й майбутнє: шлюб і сім’я – це майбутнє Церкви й суспільства. Тому необхідно сприяти встановленню сталого катехуменату, щоб сумління охрещених було відкрите для світла Духа. Сакраментальні наміри ніколи не виникають автоматично, а завжди зі свідомості, освітленої вірою, внаслідок поєднання людського та божественного. У цьому сенсі подружнє сопричастя може бути правдиве тільки в тому разі, коли людські наміри подружжя орієнтуються на те, чого хочуть Христос і Церква. Аби майбутні подружжя глибше це усвідомлювали, потрібна підтримка не лише від єпископів і священиків, а й від інших людей, залучених до сфери душпастирського піклування, осіб духовних і світських, які спільно відповідають за місію Церкви.
Шановні судді Римської Роти, тісний зв’язок між сферою сумління й суттю матримоніальних процесів, із якими ви маєте справу щодня, вимагає не зводити правосуддя до простих бюрократичних формальностей. Якщо церковні трибунали впадуть у цю спокусу, вони зрадять християнське сумління. Ось чому процедура processus brevior, яку я встановив, передбачає не тільки очевиднішу наглядову роль дієцезіального єпископа, а й те, що саме він, природжений суддя в дорученій його опіці Церкві, у першій інстанції розглядає можливі випадки недійсності шлюбу. Необхідно дбати про те, щоби для совісті вірних, які переживають труднощі у шлюбі, не був закритий шлях благодаті. Цього можна досягти завдяки душпастирському супроводу з розпізнаванням сумління (див. «Amoris Laetitia», 242) та роботі наших трибуналів, яка має тривати в мудрості й пошуку істини. Тільки так проголошення недійсності шлюбу може звільнити свідомість.
Я ще раз запевняю свою вдячність кожному з вас за добро, яке ви чините для Божого люду, служачи справедливості. Закликаю божественну допомогу на вашу роботу та щиро вділяю вам своє Апостольське благословення.
Франциск, Папа
Ватикан, Климентинська зала Апостольського палацу
29 січня 2018
Переклад КМЦ за vatican.va
About The Author
