Папа: Мати надію на майбутнє – першочергове право

Надія на краще майбутнє завжди приходить із власної активності та винахідливості, тобто, з праці, а не лише із матеріальних засобів. На це звернув увагу Папа Франциск, приймаючи в п’ятницю, 15 червня 2018 р., членів Федерації Майстрів Праці Італії.

Титул «Майстер Праці» отримують особи, нагороджені «Зіркою за заслуги в праці». Вони згуртовані в загальнонаціональній федерації. Святіший Отець прийняв їх з нагоди чергового національного конгресу.

Праця в центрі питань, які стосуються суспільства

Промовляючи до людей, що відзначилися в праці, Глава Католицької Церкви зауважив, що від часів історичної енцикліки Папи Лева XIII «Нові речі», соціальна доктрина Церкви поставила працю в центрі питань, які стосуються суспільства. Адже праця «перебуває в центрі покликання, даного людині Богом, продовжувати Його творчу дію», зокрема, «пануючи над іншими створіннями», але не «деспотичним підпорядкуванням, а в гармонії та пошані».

«Ми покликані споглядати красу цього Божого задуму, що ґрунтується на згоді між людьми та іншими живими істотами й природою. Водночас, з тривогою дивимося на актуальне становище людства та створіння, що носять глибоко викарбувані знаки гріха, неприязні, егоїзму та сліпого віддавання переваги собі самому», – сказав Святіший Отець, зауважуючи, що сьогодні ще багато людей «залишаються виключеними із економічного прогресу» та страждають «від нестачі позитивних перспектив на майбутнє, а тому – також і надії».

Право на надію

За словами Папи, ці явища, які торкаються багатьох людей, не повинні залишати нас «пасивними та байдужими», а навпаки, спонукати намагатися «повернути тому, хто її втратив, надію, якої потребує для того, щоб жити», бо вона, «в певний спосіб, представляє перше і найфундаментальніше людське право, насамперед, молоді».

«Надія на краща майбутнє завжди походить із власної діяльності та підприємливості, тобто, з власної праці, а не лише від наявних матеріальних засобів», – підкреслив Глава Католицької Церкви, пояснюючи: «Неможливо бути щасливими, не маючи можливості зробити свій внесок, великий чи малий, у будування спільного добра».

Суспільство, що ґрунтується на праці

Ось чому «суспільство, яке не ґрунтується на праці», яке не цікавиться виключеними зі світу праці, засуджує себе на «атрофію та зростання форм нерівності». Натомість те, яке «в дусі субсидіарності», намагається здобути плоди з потенціалу кожної людини, «справді дихатиме на повні груди» та зможе подолати найбільші перешкоди, «черпаючи з невичерпного людського капіталу та роблячи кожну людину спроможною стати ремісником власної долі, згідно з Божим задумом».

Необхідність морального оновлення

Далі Святіший Отець поділився деякими думками, що стосувалися теми конгресу федерації, яка розглядала працю в контексті дбання про багату природну, мистецьку й культурну спадщину. «Скарби минулого, у дійсності, тривають в часі завдяки дбанню тих, кому вони повірені», – зауважив Папа, підкреслюючи, що й на заслужених працівниках лежить «моральний і цивільний обов’язок» поширювати, захищати і дбати про цю спадщину.

На шляху до цієї мети «першочерговим» постає моральне питання, яке надихається цінностями «тактовності, відповідальності та прозорості». Оновлення праці «в моральному сенсі» означає «оновлення всього суспільства, викорінюючи шахрайство й обман, які отруюють ринок, громадське співжиття і життя людей, особливо – найслабших».

Любов, як «духовне паливо»

«Щоб виконати це, тобто, щоб свідчити в кожному контексті та за кожних обставин загальнолюдські та євангельські цінності, необхідне тяжіння до послідовності», – наголосив Папа, вказуючи на потребу сприймати своє життя «як місію»:

«Лише з таким самовідданий духом, лише тоді, коли любов до ближніх спалює нас зсередини, немов “духовне пальне”, яке на відміну від викопних не вичерпується, а помножується під час використання, наше свідчення буде дійсно ефективним і здатним запалити любов’ю ввесь світ».

Під проводом Блаженств

Святіший Отець побажав, аби нашим провідником на цій «важкій але захопливій» дорозі були євангельські Блаженства. Щоб вони показували нам, що святість стосується не лише духа, але й «ніг, щоб іти до ближніх, та рук, щоб ділитися з ними».

«Нехай вони навчать нас і наш світ не боятися і не залишати на свавілля морських хвиль тих, які покидають свою землю голодні хліба й справедливості, спонукають нас жити не поверховним, відавати зусилля на сприяння всім, схилятися на найслабшими. Не піддаючись зручній ілюзії, ніби із багатого столу небагатьох може автоматично “випасти” добробут для всіх».