Владика Йосиф Мілян: Покликання – це є справа Божа, своєрідний знак турботи Господа про свою Церкву

Покликання – це є справа Божа, своєрідний знак турботи Господа про свою Церкву. Залежно від історичного періоду та середовища, ця турбота виражається конкретно і цільово. Про це заявив Голова ПМВ владика Йосиф Мілян під час духовно-формаційного семінару ПМВ для священиків-місіонерів, що триває у румунському місті Сигіт.

“Ми переживаємо кризу покликання – як монашого, так і священичого, як жіночого, так і чоловічого. Брак покликань – це відхід від вічного, фундаментального в бік матеріальних благ і цінностей. Покликання – це глобальна проблема всього християнства, незалежно від конфесій. Ми почали на цю тему говорити на рівні Синоду, який ухвалив рішення створити в єпархіальних структурах відділ, що відповідатиме за програму Церкви щодо покликання. Також я думаю, що треба відновити в нашому парафіяльному житті молитви про покликання”, – зазначив владика Йосиф.

Єпископ підкреслив, що покликання – величезна благодать для Церкви. І відзначив, що воно не є особистою справою. “Покликання – це справа трьох: Того, Хто кличе, покликаної особи і Церкви, до якої кличуть”, – наголосив владика.

Розповідаючи про те, як шукали покликань в підпіллі, Голова ПМВ відзначив, коли почали повертатися священики УГКЦ із Сибірських заслань, вони вже знаходили мережу підпільних спільнот. Це були люди довірені і вірні. Літургії служилися в їхніх будинках. І там в служінні Євхаристії народжувалися покликання з тих дітей, які брали в ній участь. 

“Покликання це є справа Божа, свого роду знаком турботи Господа про свою Церкву. Залежно від історичного періоду та середовища, ця турбота виражається конкретно і цільово. Так само і у підпіллі наша Церква ставила певні пункти і вимоги до кандидатів”, – підкреслив єпископ. 

Розповідаючи про те, якою була формація у підпіллі, владика Йосиф відзначив, що  в Україні були свого роду групи: василіанська, студитська, редемптористська, отці Косилівці, середовище Єп. Павла Василика тощо. Також були групи єпархіальних одружених священиків.

“Атмосфера, яка супроводжувала підпілля, це був страх, а часом недовіра, необхідність перевірити кандидата аж до пробабуні. В такому стані у підпіллі були зроблені і помилки. Не всіх, хто хотів бути священиком, приймали як кандидата. Або наприклад через неможливість мати добру семінарію, підручники почала домінувати ідея, що священик є тільки для того, щоб уділяти Таїнства і Служити Богослужіння. Тобто було підкреслено сама суть священства – дати Христа. Так вважали, але направду так не було”, – зауважив владика Йосиф.

Після виходу з підпілля, відзначив єпископ, УГКЦ починає рух власної віднови та реорганізації в нових потребах. “Звичайно наша Церква не була готова відповісти на цей запит. Повернення наших парафій, монастирів ставить перед фактом, що потрібно не кілька священиків, а багато. В семінаріях Львівській, Івано-Франківській, а пізніше Дрогобицькій та Тернопільський навчалися багато семінаристів. Це не була молодь, як ми це сьогодні маємо. Це були вже дорослі люди, які мали вже якийсь фах, родини і свій досвід і розуміння Бога”, – розповів Голова ПМВ. 

Також він зауважив, що 90-ті роки ознаменувалися ревністю, ентузіазмом і великою жертовністю священиків, які хотіли послужити і служили своїй Церкві.

“Швидкість приготування до священства і переказування кандидатам того, що їм було найнеобхідніше не надало змоги (часу) роздумів над собою і покликанням священика. З цього періоду несемо помилку, яка вкорінила думку, що священик – це професія”, – додав єпископ. 

Сучасний період, підкреслив владика Йосиф, характеризується новою активністю та іншими викликами. Так, з 2000-го року розпочинається інтенсивніше пасторальна діяльність нашої Церкви на Сході України. Сьогодні відновлена знищена Катериною ІІ Київська Архієпархія, покликані до існування Екзархати Луцький, Донецький, Харківський, Одеський, Кримський та ніші. У Києві для потреб цих ієрархічних структур заснована Духовна семінарія.

“Від початку нового тисячоліття чимало наших людей виїхали на заробітки за межі Батьківщини. Як трудові мігранти в нових ситуаціях вони виявили бажання мати своїх душпастирів. Тут розрізнив би потрійну потребу наших душпастирів: 1 – так звана стара діаспора; друга – нова діаспора і трудові мігранти на місцях їхнього поселення; 3 – українська студентська молодь в різних країнах”, – зазначив єпископ.

Голова ПМВ також зауважив, що сьогоднішня молодь живе у споживацькому світі, а отже цінностями стають і матеріальні блага. Тому у формуванні нових кандидатів звертається більша увага на людські цінності. “Із зменшенням кандидатів у семінаріях що раз частіше говориться про індивідуальний підхід до кандидата – це свого роду є поверненнядо досвіду підпільних семінарій та монастирів”, – резюмував владика Йосиф.