“Святість – це зростання у людяності” – свідчення українського салезіянина-місіонера

Що означає бути місіонером? Чим вирізняється салезіянське служіння у місці, де переплетено багато різних культур, національностей, звичаїв? Чи може бути досяжною святість там, де так багато парадоксів, складних запитань і непевних ситуацій? – Український салезіянин, отець-диякон Тарас, що впродовж уже шести років здійснює місіонерське служіння на теренах Бразилії, ділиться своїми свідченнями стосовно того, чим є місія та місіонерство у його власному житті.

Спершу, протягом трьох років диякон Тарас здійснював салезіянське служіння серед дітей та молоді із соціальних центрів Бразилії, а відтак побував на місіях в Амазонії. «Служіння місіонера там не полягало в тому, що ми приносимо щось нове, чого вони взагалі не знають, а в тому, що ми співпрацюємо і ділимося досвідом, – розповідає о. диякон. – Адже, якщо подивитися на працю багатьох місіонерів, то бачимо, що, зазвичай, коли ми щось даємо, то ще більше отримуємо натомість… Дуже важливо було навчитися слухати, чути людей, їх потреби і відкрити своє серце на той світ, який живе у багатьох для нас звичних речах зовсім по-іншому. Це суспільство поєднане із різних культур і народів, відповідно відбулося змішання традицій, звичаїв, способу мислення, життя тощо. Християнська віра формувалася там на базі здебільшого мирян, а також молитви і набоженств. Можна сказати такі слова, що вказують, як проходило формування Церкви там: «Мало священиків – багато молитви, мало Служб Божих – багато набоженств».

Працюючи в соціальному центрі, диякон Тарас проводив зустрічі з дітьми й молоддю, відповідно до щоденної програми цього осередку. «Спочатку я працював у соціальному центрі на півдні Бразилії. День починався з ранішньої молитви і Служби Божої, відтак був сніданок і ранішня зустріч з вихователями соціального центру, так звана «зустріч молитви», а потім приходили діти і якийсь з вихователів ділився з ними певною думкою, гаслом, ідеєю на прийдешній день. Для цього вихователі могли приготувати якусь презентацію і таким чином подати цей меседж, який хотіли донести дітям. Це все відбувалося згідно планування, яке вони мали.

Після обіду приходили інші групи дітей і також була праця з ними. Якщо це є діти чи підлітки, то вони теж мали власну програму і якісь гуртки. Були певні речі релігійного змісту, а також деякі моменти, в яких йдеться про зростання як громадян, як особи.

Загалом є програма підготовки до праці, де молодь ознайомлюють з тими вимогами, які подає держава. А ті, хто вже десь працює, один день в тиждень повертаються сюди на зустрічі зі своїм відповідальним. Якщо потрібно, є зустрічі з психологом чи соціальним працівником, які зобов’язані їх супроводжувати, адже ці ще не повнолітні. Під час своєї праці там, я також брав участь у цьому супроводі, мав заняття зранку й після обіду і теж, якщо була потреба поговорити з якоюсь дитиною, допомагав вихователям у цьому.

Найбільшим запитом молоді є її майбутнє: чи жити у Бразилії, чи покинути і шукати кращого місця; питання корупції, перспективи тощо. Щодо дітей, то для них важливою є можливість себе проявити, мати свою думку, гідність, можливість впливати на якісь рішення, а також дуже велику роль для них мають родинні стосунки. І для нас важливим було, щоб діти могли уникнути негативного досвіду, досвіду вулиці, щоб вони навчилися приймати відповідальні рішення, роздумувати над своїми вчинками і їх наслідками, могли розрізняти ситуації, що є небезпечні для життя, а також відкрити свої таланти і реалізуватися».

Отець-диякон Тарас пригадує, що думки про місіонерську діяльність виникли у нього ще після навчання на філософії, коли був на салезіянській практиці. Також він не раз читав місіонерське видання «Кальєро», де бачив свідчення різних місіонерів, і це надихало на саме такий тип духовного служіння. «Покликання – це зустріти іншу людину на своїх стежці, – зауважує диякон Тарас. – Вона поділиться чимось, що має в серці від Бога, і я можу теж чимось поділитись. Всі ми маємо можливо дуже мало, але достатньо, щоб поділитися. Святість – це зростання у людяності. Прикладом для нас можуть бути багато святих й ті, що боролися чи борються за людські права і гідність в усьому світі.

Місіонерство полягає в тому, щоб вийти із своєї оселі і йти у місце, яке ти не знаєш, але відчуваєш, що там також є люди, які мають добре серце і готові тебе прийняти у нову оселю. Бог дає покликання. Адже Він, як люблячий Татусь, дає і бажає людині завжди добра, Він вчить цього добра і посилає на життєвому шляху цих посланців, які засвідчують Його присутність серед нас».