«Мова жестів – моя біологічна мова», – диякон Олег Плішило

Із дияконом Олегом Плішилом ми познайомилися ще влітку минулого року. Пам’ятаю, як тоді ще семінарист Олег дуже відверто й завзято поділився правдою свого життя.

Пригадую, у той час я подумала донести його досвід до читацької аудиторії. Через брак часу та щоденні клопоти відкладала на потім написання тексту. Та якось, зустрівши ще раз вже молодого диякона і побачивши той блиск в очах, з яким він розповідає про душпастиртво осіб із вадами слуху, я усвідомила, що цей досвід повинен бути донесений до широкого загалу.

До слова, диякон Олег – випускник Львівської духовної семінарії Святого Духа, студент Папського університету “Каміліанум” (Рим, Італія). Тут він вже завершує написання своєї роботи на тему «Душпастирство осіб із вадами слуху в УГКЦ». Диякон вважає цю тему рідною, бо протягом свого навчання в семінарії займався саме таким служінням. «Прагну дізнатися і поглибити цю діяльність, а також розкрити певні напрямки в УГКЦ у ділянці супроводу осіб з вадами слуху», – каже він.

Потім диякон на мить зупинився і додав: «А знаєш, я народився в сім’ї глухих, тому вважаю жестову мову матірньою, біологічною мовою, оскільки мої батьки не чують. І я себе комфортно почуваю в цій “культурі” і серед таких осіб». Зізнається, що в дитинстві інколи соромився батьків, тому що йому тоді здавалося, що вони є іншими, не такими, як усі. «Зазвичай я старався замовчувати це. Десь у дев’ятому класі, навчаючись в гімназії Блаженного Климентія Шептицького у Львові, я зрозумів, що мої батьки є даром від Бога. Тоді ж я відчув поклик Божий до служіння цим людям і старався ще краще зрозуміти їхню мову, набути досвіду і практики спілкування з ними. У певний момент я відчув себе дуже щасливим. Вдячний Господеві за те, що Він дав мені саме таких батьків і тішуся, що у своєму житті можу послужити таким людям, бути біля них…» – щиро розповів він. Диякон Олег вважає спільноту нечуючих своєю родиною, бо завдяки служіння їм, твердить, здатний почуватися щасливим. «Цей час, коли я навчаюся в Римі, є нагодою здобути багаж знань і досвід Католицької Церкви в цій ділянці душпастирства, аби впровадити його в УГКЦ», – додав чоловік.

Під час навчання в Римі диякон разом із двома іншими українськими студентами (Тарасом Жеплінським та Миколою Мудриком) втілюють у життя медіа-проект «Я МОЛЮСЯ МОВОЮ ЖЕСТІВ». Ця медіа-ініціатива складається з коротких відео, які дозволяють взяти участь у молитві жестовою мовою. За словами диякона, відеоролики адресовані всім, хто цікавиться цією ділянкою, а також тим, хто прагне дізнатися, як молиться глуха людина. «Ці відео висвітлюють молитви і практику жестів, які є в спільноті осіб із вадами слуху «Слідами Ісуса» у Львові. До проекту вже увійшло близько 12 коротких відео (молитва «Отче наш», «Богородице Діво», «Царю Небесний» та ін.). Насправді те, що ми зробили, не є нашою заслугою. Ми лише стараємося це все робити для Церкви та на славу Божу, поєднуючи наші можливості», – розповідає диякон. «Глухі люди часто запитували мене, які ще існують молитви окрім “Отче наш” і “Богородице Діво”, – ділиться він, – і для мене було радістю показати їм за допомогою цих відео, що є ще й інші молитви, яких вони можуть навчитися».

До слова, Українське товариство глухих налічує близько 57 тисяч осіб, які мають уражений слух (це означає або цілковиту його відсутність від народження, або погіршення слуху, внаслідок чого людина не може розпізнавати певні звукові тони). В Українській Греко-Католицькій Церкві існують три осередки душпастирства осіб із вадами слуху. Так, у Львові із 2005 року така спільнота діє при храмі Архистратига Михаїла. Тепер при парафії навіть служиться окрема Божественна Літургія жестовою мовою. А в храмі Усіх святих Свято-Покровського монастиря, що на Вічевій, провадиться навіть катехизація таких осіб. Подібне душпастирство здійснюється в Тернополі та Дрогобичі. «Також у Львові діє душпастирський центр для нечуючих «Надія», який займається видавництвом книжок для них та гуртує їх між собою; його провадить о. Олег Лазуркевич. А ще у Львові два священики служать жестовою мовою богослужіння – о. Михайло Феньканін та о. Любомир Мостовий. Надіюся, що в кожному більшому населеному пункці з’явиться така відповідальна особа, до якої глуха людина могла б звернутися за духовною порадою», – висловив свої сподівання диякон Олег Плішило.

Руслана Ткаченко