Слово Митрополита Львівського у празник Преображення Господа Нашого Ісуса Христа
1Пт 1,10-19;
Мт 17,1-9.
Земний шлях Ісуса продовжувався. Він мав зі собою 12 апостолів, які перебували з Ним, давав їм певні завдання, навчав їх разом з народом, часом чинив окремі поучення для них. Спаситель утверджував своїх учнів у вірі через різні знаки: розмноження хліба та риб, оздоровлення хворих, вигнання бісів – і ось перемінився в присутності трьох своїх учнів на горі. Як перемінився? Узяв на гору Петра, Якова та Івана і там Його обличчя засяяло, як сонце, а одежа побіліла, мов світло. Такого видива учні ще не бачили! Подібного променистого обличчя Спасителя, а потім появи Мойсея та Іллі – учні не сподівалися. Навіть одежа сяяла світлом! Мабуть, Ісус, йдучи на гору, їм не натякав на приємну несподіванку! Апостолам на горі стало дуже добре! Їх захопила неземна краса свого Учителя, до усього, вони були свідками, як Господь розмовляв з пророками, але або нічого не чули, можливо, нічого не розуміли, або усе побачене внаслідок захоплення забули. Не залишили нам жодного слова з розмови Ісуса з пророками, лише згадку, що пророки розмовляли про страждання Христа. Петро запропонував збудувати три намети для Ісуса та Мойсея з Іллею, щоб залишитися на горі у благодатному стані й святому товаристві. Але подія не була вичерпана до кінця. Неочікувано для учнів линув голос з ясної хмари: «… Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте» (Мт 17,5). Учні злякалися, впали лицями до землі, притиснувшись щільно, щоб не померти, – так думали собі. Не відомо, як довго вони лежали, знаємо, що до часу, коли Ісус підійшов до них, торкнувся й переконав, щоб не боялися та піднімалися на прості ноги. Коли апостоли розплющили очі, уже нікого крім Учителя не бачили. Важливо те, що учні почули грімкий голос, який пролунав, що Ісус – Син Небесного Отця, якого необхідно слухати, вірити Йому, поважати та любити Його. Він – обіцяний Спаситель людства!
Подія пройшла дуже швидко, але апостолу Петру так сподобалося перебування на горі в присутньому товаристві, що він захотів залишитися там назавжди, не бажав спускатися вниз. Однак Ісус ступав з гори, за ним слідували апостоли, яким Він наказав, щоб не розповідали про цю подію до часу Його воскресіння з мертвих. Нам відомо, що учні не розуміли слів Ісуса про воскресіння, бо коли Він воскрес, не вірили цьому, лише бігали до порожнього гробу, а окремі – заперечували воскресіння. Розуміємо, що навіть подія преображення Господнього не утверджувала учнів Христових у правді слів про Його воскресіння. Учні слухали навчання Ісуса, але не розуміли Його простих та правдивих слів. Їм більше йшлося про визволення Ізраїлю від загарбників та панування у своєму краю. Духовні речі в апостолів ще були далеко, мабуть, не на першому місці. Коли Юда видав Ісуса в Оливному городі, прибула ворожа ватага: «Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: Господи, чи не вдарити нам мечем?» (Лк 22,49). Учні були готові боронитися, не знаємо до якої міри, бо швидко усі повтікали, коли Господа схопили посланці юдейської старшини.
З події преображення Господнього християни повинні чогось глибокого духовного навчитися й слідувати дорогою, по якій веде Ісус Христос. Господь – завжди головний та на першому місці! На горі з Ісусом розмовляли пророки Мойсей та Ілля, були присутні три апостоли. Для небесних осіб – звичайна подія, рівень духовного життя, блаженне спілкування! Для учнів, земних створінь, – надзвичайна подія, бо присутність пророків, їхня розмова з Ісусом, сяяння лиця Господнього та блищання білістю Його одежі, було чимсь неймовірним! До усього цього – голос із хмари, який повалив учнів на землю! Подивляймо знаки: сяяння обличчя Ісуса, наче сонце; біла одежа, як світло – і голос з ясної хмари! Ці знаки були для учнів, щоб вони розуміли славу та силу Господню, не боялися у майбутньому критики, ворожих нападів, а навіть смерті. Господь готував своїх наступників до вірності собі, мимо переслідування ворогів, ненависті ближніх, настановляв їх до готовості мученицької смерті. Ісус говорив: «Вас ненавидітимуть усі за моє ім’я, але хто витриває до кінця, той спасеться» (Мт 10,22). Учні мали бути вірними Христові й тоді, коли б усі відвернулися, вони ж повинні показати свою вірність, витривалістю до кінця: «Вашим стражданням ви спасете душі свої» (Лк 22,19). Ісус не обіцяв учням вигідного та легкого життя, а пригадував їм про страждання й ненависть до них за вірність Богові.
Християнам необхідно одягатися у світло Господньої любові та служіння! Потрібно слухати Божої науки та вчення святої Церкви. Небесним Отцем сказані слова, щоб слухати Христа, Він – Його Син, який прийшов викупити людей від диявольської неволі. Отець Ф. Бамонте, італійський екзорцист, наводить слова святого Бернардина з Сієни, що «заслуги страстей Христових поширилися й на ангелів, які перемогли» (Ф. Бамонте «Збунтовані ангели», стр. 58, видав. Апостол 2014). Багато святих вчителів стверджують, що Бог готовий і сьогодні простити збунтованим ангелам, демонам, але вони ніколи не бажають покаятися. Їхня гординя та заздрість до Сина Божого через те, що Він з’єднався з людською природою, а не з ангельською. І в тому віддаль лиш зростає, й вони утверджуються у ненависті й заздрості. Демон не хоче коритися Ісусові Христові тому, що Він з’єднався з нижчою, людською природою, а не з їхньою. Злі духи цього не можуть сприйняти, тому прийняли вічну кару, хоч усе можна б змінити? Отже, злі сили утверджуються в поганому, в гріхові, подібно, як і люди, які вибрали вічне прокляття у пеклі, тільки в ненависті до Бога зростають. Ось, правда про зло та покарання у вічності!
Дякуймо Богові, що маємо можливість часто каятися й перепрошувати Його за негідні промахи свого життя. Бог радо прощає, очікує нас, а цього дуже не бажає диявол, який підштовхує людину до зла та лякає жорстокістю Господа, щоб душа не каялася, лиш Його боялася, трималася осторонь. Дорожімо нашими безсмертними душами! Син Божий простив розбійникові великі гріхи в один момент, коли той звернувся до Нього, вмираючи на хресті. Дозвольмо Богові, щоб преобразив нас з добрих у ще духовно кращих! Святий апостол Петро звертався до вірних: «Як слухняні діти, … так само й ви самі усім вашим життям станьте святі» (1Пт 1,14-15). Плекаймо набожність до Божої Матері, перед якою дрижить демон, щоб благословила нам у вірності Небесному Отцеві, його Синові та Святому Духові. Хай ім’я пресвятої непорочної Марії, буде завжди в нашому серці та на устах!
+ Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ
19 серпня 2018 р. Б., храм Преображення ГНІХ, м. Львів
About The Author
