Папа: Бог ніколи не відмовить серцю, яке щиро Його призиває

Під час чергової загальної аудієнції Святіший Отець розпочав роздуми над другою Божою заповіддю, наголошуючи на тому, що всі можуть призивати святе ім’я Господа, Який є вірною та милосердною Любов’ю

«Брати на себе Боже ім’я» заохотив вірних Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 22 серпня 2018 р., продовжуючи цикл повчань про Божі заповіді. Під час шостої зустрічі на цю тему він розпочав роздуми над другою заповіддю, які зосередилися на двох біблійних читаннях: з Книги Виходу: «Не призиватимеш імені Господа, Бога твого, марно, бо не пустить Господь безкарно того, хто призиває Його ім’я марно», та з Євангелії від Івана: «Праведний Отче! […] Я об’явив їм Твоє ім’я, і об’являти буду, щоб любов, якою ти полюбив мене, в них перебувала, – а я в них!».

Очевидне значення та послівний аналіз

Святіший Отець розпочав із пояснення тексту заповіді, як він записаний у Книзі Виходу: «Не призиватимеш надаремно ім’я Господа, твого Бога». «Цілком правильно відчитуємо ці слова, як заохочення не ображати Боже ім’я та уникати його неслушного використання. Це зрозуміле значення приготовляє нас до більшого поглиблення цих цінних слів», – сказав він, переходячи до послівного розгляду речення.

«Не призиватимеш» перекладає те, що по-єврейськи та по-грецьки звучить як «не братимеш на себе». Слово «надаремно» є зрозумілішим та вказує на «порожнечу», на те, що є оболонкою, порожньою всередині, формою, позбавленою змісту. Це «характеристика лицемірства, формалізму та брехні». Ім’я у Біблії – це «внутрішня правда про речі і, насамперед, про особи» та часто «представляє місію». Наприклад, Аврам чи Симон отримали нові імена, як вказівку на «переміну напрямку їхнього життя». А «по-справжньому знати Боже ім’я» веде до переміни життя, як це трапилося з Мойсем.

Охрищені в Боже ім’я

 «У єврейських обрядах Боже ім’я урочисто проголошується в День Великого Прощення і народ отримує прощення, бо через ім’я входить у контакт з життям Самого ж Бога, Який є милосердям», – сказав Папа.

Отож, «взяти на себе Боже ім’я» означає «взяти на себе Його дійсність, увійти в тісні та насичені стосунки з Ним». А для нас, християн, ця заповідь є нагадуванням про те, що ми охрищені «в ім’я Отця, Сина і Святого Духа», як ми це щоразу стверджуємо, коли «робимо на собі знак святого хреста», аби проживати свої щоденні дії «у відчутному та дійсному сопричасті з Богом, тобто, в Його любові».

У цьому контексті Глава Католицької Церкви знову наголосив на важливості того, щоб батьки навчили дітей гідно і правильно робити знак святого хреста. «Навчіть їх робити його в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Це перший акт віри дитини», – сказав він, кажучи присутнім, що це «домашнє завдання» для них і перепитуючи, чи вони його виконають.

Пересторога від лицемірства і формалізму

«Можемо запитати себе: чи можливо брати на себе Боже ім’я в лицемірний спосіб, як формальність, надаремно? Відповідь, на жаль, є позитивною: так, можливо. Існує можливість жити фальшивими стосунками з Богом», – вів далі Святіший Отець, зауважуючи, що Ісус говорив це про законовчителів, які «говорили про Бога, але не чинили Божу волю». А тому Христос радив робити те, що вони кажуть, але не те, що вони роблять… Отож, ця заповідь є «заохоченням до стосунків з Богом, які не будуть фальшивими, але – позбавленими лицемірства». Адже доки «не ризикнемо жити з Господом», переконавшись, «що у Ньому перебуває життя», займатимемося лише теорією.

Християнство, що доторкається серця

Таким, за словами Папи, є християнство, яке «торкається серця», дає змогу «зустріти Бога». Чому святі спроможні заторкнути серце? Вони ж не лише говорять, але викликають зворушення, «наше серце тремтить, коли до нас промовляє свята людина». «Вони спроможні на це, бо у святих бачимо те, – пояснив Наступник святого Петра, – чого наше серце глибоко прагне: автентичність, справжні стосунки, радикальність. І це можемо також побачити у тих “святих по-сусідству”, якими є, наприклад, численні батьки, які дають дітям приклад послідовного, простого, чесного і великодушного життя».

«І якщо помножуватиметься кількість християн, які без фальшу беруть на себе Боже ім’я, – вів далі він, – здійснюючи, таким чином, перше прохання молитви “Отче наш”, що звучить: “нехай святиться ім’я Твоє”, тоді благовістування Церкви буде більше слуханим та виявлятиметься вірогіднішим. Якщо наше конкретне життя виявляє Боже ім’я, то можна побачити, яким прекрасним є Хрищення і яким великим даром – Пресвята Євхаристія! Якою витонченою буде єдність між нашим тілом і Христовим Тілом: Христос перебуває в нас, а ми – у Ньому. В єдності! Це не лицемірство, але – істина. Це означає не говорити чи молитися як папуга, але молитися серцем, любити Господа».

Кожен може призивати Боже ім’я

Завершуючи, Святіший Отець звернув увагу на те, що після Христового хреста вже «ніхто не може зневажати себе і думати лихе про своє життя». «Ніхто й ніколи! Що б не накоїв!» – наголосив він, адже «ім’я кожного з нас – на Христових раменах». І тому «вартує брати на себе Боже ім’я», адже Господь взяв на Себе наше, «разом зі злом, що є в нас», аби «простити нам». Цією заповіддю Він каже нам: «Візьми Мене на себе, бо Я взяв тебе на Себе».

«Кожен може призивати святе ім’я Господа, Який є вірною та милосердною Любов’ю, у якій би ситуації він не перебував. Бог ніколи не скаже “ні” серцю, яке щиро Його призиває», – підсумував Папа, ще раз нагадавши про «домашнє завдання» навчити дітей правильно робити знак святого хреста.