Отець Кирило Селецький – засновник двох монаших спільнот, першого захоронку в Україні, борець з алкоголізмом та просвітитель українців

У 2018 році Українська Греко-Католицька Церква відзначає 100-річчя від дня смерті визначного священика Перемиської єпархії о.Кирила Селецького.

Отець Кирило відомий своєю священичою, громадською та письменницькою діяльністю. Він служив у Перемиській єпархії УГКЦ, є співзасновником першого жіночого апостольського монашого згромадження в Галичині.

Заснував два згромадження: Згромадження сестер Служебниць Пречистої Діви Марії в 1892 році та засновник Згромадження Сестер святого Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії у 1898 році.

У програмі радіо «Воскресіння. Живе радіо» сестра Маркіяна Василиши Згромадження Сестер святого Йосифа Обручника, постулятор канонізаційного процесу о. Кирила Селецького поділилася, чому Церква розпочала процес канонізації і чим заслужив на це о. Кирило.

– Для нас, сестер святого Йосифа, – розповіла монахиня, – цей рік є особливий, тому що цього року виповнилося сто років переходу до вічності нашого засновника о.Кирила Селецького. Тому цей рік ми вирішили по-особливому це відсвяткувати, чисельними заходами.

Отець Кирило вийшов зі сім’ї шляхетського походження. Мама і тато були знатного роду. Але це була вже збідніла шляхетська родина. Заради освіти дітей батьки отця Кирила оселилися в Самборі.

Мама священника мала дуже великий вплив на його релігійне виховання.

Але тільки після 14 років закінчення духовної семінарії о.Кирило отримав був парафію. Адже в той час було дуже важко отримати парафію.

Потім він часто міняв парафії. Це були сильно бідні парафії. Біднота була така, що навіть коли померла його дружина, він позичав гроші на її похорон. Він залишився з двома доньками, які теж з часом померли.

У 1874 році священик отримав постійну парафію на Сокальщині у селах Жужель і Цеблів, де люди були бідними, неграмотними, а чоловіки зловживали алкоголем.

Але отця це не знеохотило. І вже через десять років. Ця парафія стала зразковою завдяки праці отця Селецького.

Перш за все священик намагався дати людям освіту, оскільки сам був освічений, відкритий на дію Святого Духа і відкритий до своїх парафіян. Він зрозумів, що потрібно почати зміни зі школи, з дітей, з піднесення духовного рівня життя людей.

На кожній парафії, що навіть там, де він не затримувався довго, він викладався максимально. Наприклад, у Любачеві він застав маленьку церкву і треба було будувати нову. Він знав, то що на цій парафії він довго не затримається, але збирав матеріали, аби наступний священик уже почав будівництво.

І пізніше, коли він долучився до товариства «Просвіти», то весь дохід, від Катехизму, який він переклав українською мовою, він присвятив на будівництво храму в Любачеві.

Крім освітнього рівня, він також піднімав матеріальний рівень своїх парафіян. Щоб заснувати ремісничі цехи він просив батьків віддавати дітей на навчання бляхара чи кравця. І сам оплачував це навчання.

У суботу і неділю сам читав щось селянам або запрошував інших лекторів.

У результаті своєї праці він змінив свою парафію і село перестали обзивати, що там живуть лише одні пияки. Отець заснував братство тверезості. У цей час засновувати такі рухи серед нашого духовенства було дуже популярно.

І священники через сповідь, через проповіді, через катехизу боролися з алкоголізмом. А ті, хто належав до братства тверезості, але не зміг дотримати обіцянки і бувало, що знову напився, а ще як п’яний побив дружину, то отець призначав публічну покуту. Чоловік мусив цілий день лежати з розхристаними руками біля церкви.

Це була така стимуляція для чоловіків не пити.

Отець також боронив людей перед корчмою, перед судовими процесами. Він намагався полагодити все так, щоб не доходило до судового процесу, який міг у людини забрати все.

Хроніки кажуть, що священик був дуже авторитетним для своїх парафіян. Він був і суддя для них, і війт, і вчитель, але перед усім – душпастир.

Створення Згромаджень – це наслідок і плід його душпастирської діяльності. Перші сестри були парафіянки отця. Було 36 монахинь з його парафії. Вони прийшли служити в хату без підлоги і займалися вихованням дітей, поки їхні батьки були на важких роботах у полях.

Священик був першим, хто заснував в Україні, дитячі садки. Вони тоді носили назву захоронки.

Він завжди писав, що дітьми має займатися дуже жертвенна людина, бо вчитель має на дитину великий вплив. Але ще краще розумів, якщо це буде богопосвячена особа, яка буде нести Хреста.

Усе своє життя отець Кирило був дуже тихеньким спокійним чоловіком, а останні десять років просто почав «гриміти». Він дуже різко виступав проти радикалів, проти того, що руйнується наш християнський світогляд…

Він вчив, що спершу дитині потрібно дати Хреста, потім – освіту. Освіта без Хреста, на його погляд, нічого не варта.

За власний кошт він видавав навчальну літературу для дітей. Він самостійно почав видавати часопис «Кирило і Методій» у 1886 році. Іван Франко писав був про цей часопис: Мова проста, доступна для дітей і народу, але не дуже літературна.

Тобто для отця було важливо, аби прості люди зрозуміли, про що йдеться.

Дівчат до згромадження приймали без посагу (в інших монаших згромадженнях посаг був обов’язковим. – Ред.).Треба було просто прийти і служити Господеві. А своєю працею і служінням заробити на своє утримання.

Після налагодження служіння першого Згромадження, отець не планував створювати ще одне, але просто було багато бажаючих дівчат, які ходили за ним і просилися. Потім він усе-таки погодився побудував їм один дім, потім другий. Спершу планувалося, що це будуть доми молитви і праці. Закупив їм різні верстати, скажімо, ткацький, для витискання олії. Щоб вони працювали і молилися. І крім цього мали ще й захоронки.

Сестри й сьогодні продовжують молитися, працювати і виховувати дітей, виконуючи заповіт о.Кирила Селецького.