Резолюція ІІІ Всеукраїнського з’їзду мирян УГКЦ «Покликання до святості сьогодні»

Ми, делегати III Всеукраїнського з’їзду мирян УГКЦ, скликані за рішенням Синоду єпископів УГКЦ на 3–4 листопада 2018 року Божого до Києва, роздумуючи над темою «Покликання до святості сьогодні», переконані, що кожна людина покликана до святості, бо святість – не є недосяжна мета, але це є дорога нашого щоденного життя, якою є сам Ісус – дорога, правда і життя (Йо. 14, 6).

РЕЗОЛЮЦІЯ

ІІІ Всеукраїнського з’їзду мирян
Української Греко-Католицької Церкви
«Покликання до святості сьогодні»

В ім’я Святої, Єдиносущної, Животворящої
і Нероздільної Тройці,
Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, у вступному слові до делегатів З’їзду висловив своє бачення і побажання святості: християнин своїм життям «повинен робити видимим невидимого Бога».

Доповідачі окреслили основні підходи до тлумачення важливих проблем сучасного українського суспільства.

Делегати З’їзду визначили головні перешкоди, які виникають на шляху до святості, та варіанти їх подолання (повні тексти локальних резолюцій та напрацювань робочих груп подано окремо).

Україна потребує святості як основи формування повсякденної поведінки людей в особистому, сімейному, парафіяльному, професійному та суспільному житті.

Виходячи із стратегії Української Греко-Католицької Церкви «Жива парафія – місце зустрічі із живим Христом», мета якої – «Святість об’єднаного Божого люду», делегати З’їзду напрацювали та обґрунтували такі пропозиції:

Щоб набувати святість в особистому житті, необхідно:

– освячуватись через Святі Таїнства, особисту молитву, читання Слова Божого;

– практикувати живу віру у професійному середовищі (у побудові взаємин з іншими, у вірності християнським цінностям, для прикладу: не працювати в неділю тощо);

– критично осмислювати інформацію;

– не соромитися своїх поглядів у суспільстві (серед друзів, на роботі тощо);

– шукати однодумців – спільноти для підтримання і зростання;

– свідчити особистим прикладом життя;

– пропагувати здорове духовне, душевне і фізичне життя;

– бути пильним до гріхів, до яких уже «звикли», до ліні, страхів;

– відмовитись від окультних практик у повсякденному житті (забобони, вроки, зливання воску, скидання сірників, покладання надії на “обереги”, а не на Бога тощо).

Щоб набувати святість у сім’ї, необхідно:

– плекати традиційні сімейні цінності, створювати християнську модель родини як домашньої Церкви;

– практикувати домашню Церкву через спільну молитву та читання Слова Божого;

– передавати дітям віру й християнські цінності;

– дарувати любов рідним, шанувати людей поважного віку;

– належно готуватись до подружнього стану;

– душпастирювати й підтримувати зранені сім’ї.

Щоб набувати святість у парафіяльному житті, необхідно:

– євангелізовувати за активної участі зрілих мирян, які зустріли у своєму житті живого Бога;

– катехизувати усі вікові, соціальні та професійні верстви населення;

– розширювати практики духовного супроводу мирян;

– сприяти розпізнанню особистого покликання;

– ініціювати створення нових спільнот різних форматів (біблійні, молитовні групки чи інші християнські зібрання, як на парафії, так і поза нею);

– взяти під особливу опіку і провадити існуючі спільноти.

Щоб набувати святість в суспільному житті, необхідно:

– захищати освітнє середовище від впровадження руйнівних ідеологій (гендерної та інших), спрямованих на знищення традиційної християнської сім’ї;

– берегти людські життя від зачаття до природної смерті (молитви під абортаріями, просвітницькі розмови з батьками, акушерами та іншими);

– звертатися до Всеукраїнської ради церков, щоб організовувати всенародну молитву за збереження життя зачатих дітей;

– додавати на кожній Літургії в єктенії прошення за пошанування людського життя від зачаття до природної смерті, а головно за збереження життя зачатих дітей;

– напередодні майбутніх президентських та парламентських виборів вимагати від політиків (чинних та кандидатів у президенти, депутати) задекларувати свої зобов’язання щодо дотримання християнських цінностей (для прикладу, на основі Декалогу опрацювати «Зобов’язання політика «Добро»), а відтак відстежувати, чи виконують обіцянки;

– підготувати пам’ятку виборця, щоб усвідомити відповідальність за власний голос;

– ширити норми християнської етики ведення бізнесу;

– пропагувати повагу до людської особистості та бути нетерпимими до гріха.

Зважаючи на резолюції локальних з’їздів, оргкомітет ІІІ Всеукраїнського з’їзду мирян УГКЦ відчуває відповідальність щодо подальшої праці над відповідними зверненнями до церковних, суспільних та державних інституцій, а також щодо активної реалізації поданих пропозицій.

Учасники форуму «Відкриті двері УГКЦ», який відбувся в рамках ІІІ Всеукраїнського з’їзду мирян УГКЦ, напрацювали під час панельних дискусій такі пропозиції:

1. Панельна дискусія «Формація і апостолят мирян сьогодні (модель Католицької Акції)»:

1.1. Рекомендувати єпархіяльним єпископам у співпраці з різними комісіями втілити у своїх єпархіях пасторальну модель Католицької Акції (КА), яка ґрунтується на формації (вишколі) і апостоляті (служінні) мирян.

1.2. Щодо формації: перейняти досвід Католицької Акції у вишколі вихователів та аніматорів на парафіях для праці з дітьми, молоддю та дорослими.

1.3. Щодо апостоляту: з допомогою зрілих сформованих мирян створити скоординовану мережу мирян, яка починається із парафії, а продовжує діяти під проводом духовенства на всіх інших рівнях Церкви (парафіяльний, деканальний, єпархіяльний, загальнонаціональний та всецерковний) і формує нові мирянські рухи: різні спільноти, асоціації, спілки, професійні середовища.

1.4. Запропонувати владикам Ad experimentum (для прикладу, на три роки) вибрати єпархію (скажімо, на Західній Україні, де добре розвинена мережа парафій) і знайти тих осіб, які хочуть і зможуть втілювати ідею Католицької Акції. Відтак промоніторити і проаналізувати наскільки змінилось життя у цій єпархії.

1.5. Попросити Синод єпископів відновити ідею Праведного Митрополита Андрея щодо Католицької Акції в Україні і поблагословити створення оргкомітету для випрацювання пасторальної моделі формації і апостоляту мирян УГКЦ на зразок Католицької Акції, щоб активно розвивати мирянський рух в УГКЦ, що є продовженням стратегії «Жива парафія».

1.6. Рекомендувати проведення таких з’їздів та форуму мирян щотри роки.

2. Панельна дискусія «Вихованню – ТАК: родина, школа, неформальна освіта, Церква і духовний супровід»:

2.1. У школах пріоритетом має бути не лише якісна освіта, а й добре виховання. Школа має бути виховним середовищем, у якою панує атмосфера взаємодопомоги, турботи, співпраці, солідарності, безпеки, довіри. Навчальний заклад має бути спільнотою, а не інституцією.

2.2. Тільки природно прийнятна для людини система, що є системою християнських цінностей, може сформувати особистість, забезпечити повноцінний розвиток громадянина, християнина, що сприятиме повноцінному розвиткові суспільства.

2.3. Вчитель має розуміти сутність людини, її призначення на землі, жити правдою і чеснотами: з Богом, зі собою, з іншими.

2.4. Метою освітнього процесу має бути не тільки надання знань з різних предметів, а й формування всебічно розвиненої, духовно й морально зрілої особистості, готової зустрітися з викликами сучасного життя.

2.5. Важливо створити в закладах освіти атмосферу довіри, що ґрунтується на християнських цінностях, впроваджувати педагогіку партнерства, щоб допомогти розкрити та розвинути здібності кожної дитини, оживляючи освітній процес Євангельським Духом.

2.6. Продовжити добрі практики викладання міжконфесійного предмету духовно-морального спрямування за вибором батьків.

3. Панельна дискусія «Церква і суспільство: соціальна діяльність УГКЦ»:

3.1. Зважаючи на запити суспільства щодо питань, які в сучасних обставинах часто є надскладними, Церква залишається вірною головним принципам і цінностям, що заклав Бог, на яких ґрунтується життя та розвиток і людини, і суспільства з його державотворчими процесами.

3.2. Щодо соціальної діяльності, то Церква продовжує працю у питаннях реабілітація воїнів АТО та їхніх родин, питаннях деінституціалізації опіки над дітьми-сиротами, створення притулків для безхатченків, допомоги людям поважного віку тощо.

3.3. Важливою є формація широкого кола волонтерів і віднаходження різних механізмів фінансування таких активностей і проектів (також і з державного бюджету). Для цього необхідно:

А. Знати про існування таких способів чи механізмів (часто ми не робимо, бо не знаємо як це можна зробити);

Б. Брати на себе відповідальність (і політичну також) за користування цими механізмами (способами);

В. Не боятися. Церква не повинна боятися брати на себе відповідальність – вчитися і реалізовувати складні процеси у суспільстві, які через соціальні проекти перемінюють усе суспільство.

4. Панельна дискусія «Соціально-відповідальний бізнес»:

4.1. Тлумачити поняття «Соціальної доктрини Церкви» у питаннях економіки та соціальної відповідальності.

4.2. Формувати системне проповідництво щодо питань Соціальної доктрини Церкви: видавати послання на важливі соціально-економічні виклики, про кооперацію та відповідальне підприємництво.

4.3. Залучати активних громадян до соціально-економічних організацій та розвивати довіру між вірними для взаємної співпраці.

4.4. Розповідати про християнську десятину на добрі суспільні справи, проводити акції ощадності під час релігійних постів та відповідних нагод щодо свят церковного чи світського календаря.

4.5. Організовувати серед громад та парафій кооперативи та підприємства для економічної самоорганізації.

4.6. Реалізовувати програми альтернативної енергетики в кожній громаді та навчальні просвітницькі програми у питаннях енергоощадності та збереження.

4.7. Розвивати принципи кооперації та соціально-відповідального бізнесу згідно з християнським вченням.

4.8. Поширювати інформацію про українських меценатів та відомих історичних осіб-християн, які відіграли важливу роль в українському відродженні.

4.9. Шукати та формувати ініціативну підприємливу молодь і підтримувати їх у підприємницькій сфері.

5. Панельна дискусія «Сучасні медіа і Церква»:

5.1. Підтримувати журналістів (релігійних і не тільки) у їхній роботі.

5.2. Розвивати комунікацію Церкви на інституційному рівні.

5.3. Говорити про свої цінності зрозумілою мовою. Сторінки, профілі парафій, спільнот зробити цікавими для аудиторій (і внутрішніх, і зовнішніх).

5.4. Формувати публічних лідерів і підвищувати публічний авторитет талановитих вірних.

5.5. Вчитися, щоб бути переконливим в аргументах, а не займатися пропагандою: бути носіями добрих новин, зокрема у соціальних мережах активно поширювати добрі ініціативи Церкви і суспільства.

6. Панельна дискусія «Суспільно-політичні й моральні виклики сьогодення»:

6.1. Варто пам’ятати, що виклики часу відповідають величі тих, хто на них відповідає. Треба дякувати Богові за такі можливості та велич Його дарів нам, котрі відповідаємо на ці виклики глобального масштабу.

6.2. Потрібно звертати особливу увагу на загрозу «фейкової моральності» наших недругів та навчитись усувати гібридні загрози основам демократії, пам’ятаючи, що свідомість визначає буття, а не навпаки.

6.3. Особливу увагу треба звернути на те, щоб подолати негативну тенденцію «зниження порогів»:

А. Агресії, бо Церква має бути чутливою до будь-якого насилля;

Б. Незастосування ненависті – уникати зараження логікою «Русского мира»;

В. Правди – запуск у суспільство свідомої брехні і як наслідок – неспроможність розрізнити правду і брехню.

6.4. Щодо цієї проблематики було б доречно мати синодальну енцикліку, у якій провідною темою мала би бути теза про те, що треба ненавидіти гріх, а любити людину.

6.5. Негативні дії чи бездіяльність щодо питання захисту сімейних цінностей та традиційної української культури привладних політиків – греко-католиків – має публічно оцінити церковна авторитетна влада, бо постмайданний релятивізм у цьому плані призвів до негативних наслідків та диктатури ідей меншості.

6.6. Вкрай необхідно започаткувати широку просвітницьку діяльність Церкви в суспільно-політичному житті, щоб спрямувати його у русло розвитку на засадах християнської моралі та суспільної доктрини Церкви. Для цього:

А. Необхідно перекласти українською мовою та видати великим тиражем усі головні енцикліки, які визначають Соціальну доктрину Церкви (зокрема – «Quadrogesimo anno…»);

Б. Створити для реалізації цієї ідеї окремий інтернет-ресурс та майданчик для спілкування. Бути більше присутніми на телебаченні, щоб пояснювати позиції Церкви щодо суспільно-політичного життя та державного будівництва;

В. Виявляти, навчати та активно задіювати кадровий потенціал на парафіях, щоб реалізувати цю мету;

Г. Використовувати для реалізації цієї мети напрацювання та методологію катехитичної системи нашої Церкви.

6.7. Необхідно випрацювати вимоги до політиків щодо вирішення суспільних проблем сім’ї та загроз традиційним природнім цінностям, моніторити їхню роботу щодо цього та постійно нагадувати політикам про депопуляцію і старіння народонаселення нашої держави.

6.8. Деталізувати пункти Декларації З’їзду мирян УГКЦ, які стосуються загроз сім’ї.

Хай Всемилостивий Господь благословить своїй Церкві, духовенству і мирянам, зреалізувати ці пропозиції та ідеї на славу Божу, на добро і спасіння нашого народу!

Делегати ІІІ Всеукраїнського з’їзду мирян УГКЦ
«Покликання до святості сьогодні»
Київ, 4 листопада 2018 року Божого